Ростислав Самбук - Вибух

— Ходімо купатися, — запропонувала лагідно.

Арсен відчув, що гроза пройшла, і бадьоро скочив на ноги.

— Ходімо. — Посунув до річки, ні разу не озирнувшись на дівчину, яку щойно обіймав так ніжно, і Юлія побігла за ним, також забувши про неї, — лише на секунду майнула думка, що колись Арсен так само легко кине і її, піде, не озирнувшись і забувши одразу.

Але коли ще це буде й чи варто забивати цим собі голову?

Вони попливли до піщаного острівця, зарослого вербами, Юлія втомилася, вляглася під кущами і дивилася, як Арсен, загрібаючи ногами пісок, іде до середини острівця. Довгий і стрункий, м’язи так і грають, волосся до плечей, кучма мокрого каштанового волосся, і весь він мокрий, краплі води виграють на бронзовому засмаглому тілі.

Арсен з рання й до вечора на пляжі, більше тут на хуторі нема чого робити, а в місто повертатися боїться. Каже: треба прокантуватися тут, у Дубовцях, — його партнера по операціях замела міліція, і невідомо, що говорить той на допитах.

— Увечері поїдемо до Києва, — мовила Юлія, уважно спостерігаючи за Арсеном.

Той зупинився, зиркнув недовірливо.

— Для чого?

— Гульнемо. Набридло критися.

— Я не проти.

— Посидимо у “Вітряку”.

— Там не кухарі, а каліки.

— Можна в “Дубках”.

— Краще. Але я сухий.

— У мене знайдеться.

Арсен підсів до Юлії, ніжно обійняв за плечі. Уважно зазирнув у вічі.

— Добре, що свого лантуха зіпхнула, — мовив незлостиво. — Крутився під ногами. А в Києві мені один дзвіночок треба задєлать.

— Дві копійки позичу.

— Ночуватимемо?..

— У мене. Машину в гараж, а самі в “Дубки”. Візьмемо таксі.

— Це ти добре вигадала.

— Не те, що ти…

— А-а, — махнув рукою, — ти про цю конопату миршавку…

— От що, — зненацька закипіла Юлія, — коли ще раз побачу!..

— Знайшла до кого ревнувати!

— Слухай мене, дорогенький, уважно: очі цій видрі видряпаю. І тобі також.

— Там же нема на що дивитися!

— Може, мене обіймав?

Арсен погладив Юлію по плечах, вона відсахнулася, і Арсен мовив примирливо:

— Забудь.

— Я нічого не забуваю, врахуй, — одповіла, блиснувши очима. — Це ж треба: я Євгена з дому випхала, гадаєш, легко було? А ти того ж самого дня…

— Ну, побавився трохи. Заради спортивного інтересу.

— Теж мені спортсмен… — відказала Юлія вже зовсім іншим тоном, скосувавши на широкі Арсенові плечі. Вона відкинулася на гарячий пісок, підклавши долоні під мокре волосся, і запропонувала: — Може, в Києві кілька днів побудемо?

Арсен уперто похитав головою.

— Я ж казав: мені там зараз небезпечно.

— Що таке?

— Взагалі, пусте. Купили півтори сотні доларів, подумаєш, вошивих півтора куска, хтось капнув, і Чебурашку замели.

— Чебурашку?

— Костика, ми разом з ним це провернули.

Юлія бридливо випнула губи: якісь півтори сотні, на двох зовсім мізерія. Правда, коли копнути глибше, в Арсена можуть виникнути великі неприємності. Колись він, добряче хильнувши, натякнув, що “бавиться” валютою і керує цілою зграєю фарцівників. Може, й справді не варто муляти очі міліції?.. Але ж тут, на хуторі, їм треба виважувати кожний свій крок, критися від усіх…

Запропонувала:

— А для чого тобі на Хрещатик потикатися? Прокантуєшся в мене кілька днів.

— Нудно.

— Зі мною не занудпшся! — пообіцяла Юлія цілком серйозно, і Арсен зумів оцінити багатообіцяючі перспективи, що відкривалися перед ним. Упав на пісок поруч Юлії, потягнувся до неї, та жінка рішуче відсунулась.

— Ти що, збожеволів?

Справді, повз острівець буквально за кілька десятків метрів від них промчала “ракета”, згори насувалася величезна баржа…

— Потерпи до вечора, — попросила, сором’язливо опустивши очі, як дівчина, якій вперше освідчились у коханні.

— Ну, ти й даєш! — захоплено вигукнув Арсен. Його лексиці явно бракувало різноманітності, та Юлія, не дивлячись на свої перші літературні кроки, навряд чи могла помітити це.

Мовила:

— По обіді за селом біля старого дуба.

Вирішила: для чого чекати до вечора, краще приїхати до Києва завидна, вона матиме можливість приміряти кілька вечірніх суконь, і Арсен побачить, яка вона в них пікантна.

Юлія повільно попрошкувала до води, з насолодою відчуваючи, як вгрузають ноги по кісточки в гарячий пісок, закинула назад голову і випнула й так високі груди, знала, що Арсен не зводить з неї очей, гойднула стегнами, ледь прикритими смужками бікіні, та одразу погамувала цю спокусу, зрештою, вона не манекенниця чи ресторанна пройда, пристойна заміжня жінка, що дозволяє собі трохи розваг, і гойдати стегнами, подібно до хрещатицьких шльондр, їй зовсім не личить.