Ростислав Самбук - Вибух

Валбіцин подумав: фрау Гертруда не була дуже закохана в єфрейтора Штрюбінга, якщо вважає головною втратою через війну відсутність електроенергії. Проте це влаштовувало його, і Валбіцин запитав:

— Чи не знайдеться в тебе якогось килимка? Аби кинути на ляду, щоб не було видно.

— У цьому домі знайдеться все, — відповіла фрау Гертруда з гордістю, навіть пихато, і Валбіцин остаточно зрозумів, що в домі фрау Штрюбінг може почуватися в цілковитій безпеці.

16. Мишко Галайда стояв за кілька кроків від “віліса” й дивився, як Бобрьонок з Мохнюком влаштовуються в машині. Нараз не витримав, ступив до них і мовив благально:

— Візьміть мене з собою, товаришу майоре. Я вам згоджусь, от побачите. Знаю тут мало не кожну стежку.

Бобрьонок перезирнувся із старшим лейтенантом, знизав плечима й кивнув на заднє сидіння.

— Давай, тільки без самодіяльності…

Мишкові не треба було повторювати: перевалився через борт, примостився на сидінні, шепчучи вдячно й зовсім по-дитячому:

— Спасибі, дядечки, я вам точно згоджуся…

“Віліс” рвонув з місця поза полем, яке перетнув Валбіцин. Майор поклав собі на коліна автомат, це переконало Мишка в серйозності й небезпечності їхньої місії, йому схотілося одразу стати в пригоді Бобрьонкові, принаймні хоч якось прилучитися до операції, довести, що він не зайвий у машині. Мовив:

— Праворуч — шосе на Сведбург, а просто, за Штокдорфом, бруківка до Ратінгена.

— Далі вона виходить на автостраду? — уточнив Бобрьонок.

— Так, Бреслау — Берлін, — підтвердив Мишко з радістю, наче відкривав величезну таємницю.

Бобрьонок подумав трохи й сказав Мохнюкові:

— Навряд чи Валбіцин подасться до автостради. Мусить догадуватися, що там повно наших військ і навколишні села блоковані.

Старший лейтенант кивнув згоджуючись. Він і справді водив машину віртуозно, не гірше за Віктора, “віліс”, здіймаючи шлейф пилюги, мчав поміж ланів, і гума рипіла на поворотах.

Бобрьонок розгорнув на колінах карту.

— Валбіцин мусить пробиватися на захід, — мовив роздумливо. — Якщо не через автостраду, то десь тут, в районі Кварцау. Або через Оттерберг. Покажеш поворот на Кварцау, — обернувся до Мишка.

— Тут недалеко, — зрадів той, буцім сам мав безпосереднє відношення до прокладання дороги. — За тим горбком праворуч.

За горбком справді вони вискочили на бруківку, навколишні лани проглядалися тут на кілька кілометрів: смарагдові, вкриті озиминою, розорані, чорні — вражаюча панорама дбайливо обробленої землі. Наче не було війни й не пройшли з боями на Берлін російські танки. Бобрьонок уважно роздивлявся навкруж — чи не з’явиться десь поодинокий вершник, та лани немов вимерли — тільки на одному полі майор побачив коня з бороною і чоловічу постать, що плуганилася слідом.

Кварцау з’явився раптово — за поворотом бруківка наче вперлася в одноповерхові будинки. Перед ними стояв військовий “додж”, і лейтенант з автоматом вимогливо підвів руку, наказуючи “вілісу” зупинитися.

Мохнюк загальмував упритул до “доджа”. Лейтенант обвів їх пильним і суворим поглядом, але, мабуть, був у курсі їхніх справ, бо запитав:

— Майор Бобрьонок?

— Так.

— Лейтенант Ткаченко. Ми перекрили всі підступи до Кварцау, і мій взвод зараз прочісує місцевість від містечка до Оттерберга. Розпитуємо населення. Все згідно з інструкцією.

— Коли прибули сюди?

— О дев’ятій двадцять три.

Бобрьонок прикинув: минуло близько півгодини між тим, як блокували Кварцау й навколишні хутори, і часом, коли Валбіцин скочив на жеребця. За півгодини, навіть заганяючи коня, навряд чи б дістався сюди, а тепер не прорватися крізь пости лейтенанта Ткаченка. Поклав Мохнюкові руку на погон.

— Вертатимемось, старлей, — наказав. — Дуй до Оттерберга. Чує моє серце, цей тип шукатиме щілину саме там.

“Віліс” круто розвернувся і помчав назад уже знайомою бруківкою. Вони проминули бічну польову дорогу, коли Мишко, тицьнувши в неї пальцем, вигукнув:

— Стоп! Завертайте туди.

Мохшок загальмував, а Бобрьонок, звірившись з картою, заперечив:

— Дорога до Оттерберга кілометра через півтора.

— Але ж і ця туди — і коротша. Через хутір Штайнах.

— А проїдемо?

— До Штайнаха два кілометри польової дороги, далі знову бруківка.

Бобрьонок побачив добре накатану польову дорогу й дав знак їхати. Вони звернули до Штайнаха, об’їхали хутір і справді вискочили на бруківку, що вела до Оттерберга. Недавно тут пройшли бої, дорогу розбили й роз’їздили, поля обабіч неї зрили ходами сполучень, біля самої бруківки стояв розбитий дзот, а далі на схилі чорніли обгорілі танки — німецькі, а за ними кілька Т-34 — бій тут був запеклий. Бобрьонок чув про нього: залишки есесівської дивізії вкопалися в землю під Оттербергом і боронилися до останнього.