Ростислав Самбук - Вибух

Подзвонив Дробасі — той погодився з його міркуваннями, і Хаблак викликав оперативну групу.

Ліфт підняв їх на тринадцятий поверх, чергова заступила дорогу. Хаблак показав їй посвідчення, і вона провела їх зляканим поглядом. Майор натиснув на ручку дверей першого номера — виявилось, незамкнуті, — відчинив і одразу зустрівся поглядом з Бубликом: той сидів у вітальні за маленьким столиком, заставленим пляшками й наїдками, тримав у руці чарку з горілкою, певно, тільки підніс до рота й зупинився, побачивши, що хтось зайшов до них.

— Що треба? — витягнув шию і невдоволено покрутив головою.

Хаблак, не відповідаючи, проминув передпокій, двоє оперативників зайшли за ним, зупинилися на порозі.

Либонь, Бублик збагнув, що й до чого, бо повновиде обличчя його витягнулося, червоне й розпашіле від випитої горілки, воно спочатку вкрилося плямами, а потім почало сіріти буквально на очах і за дві—три секунди Бублик змінився до невпізнання.

Але одразу опанував себе, все ж надія ще жевріла в ньому, бо поставив чарку на стіл і прохрипів — слова булькали, й, здавалося, він захлинається ними:

— Чого… чого вриваєтесь, бачите, люди відпочивають — хто вам потрібний?

— Міліція, — одповів Хаблак і зробив паузу, не без утіхи побачивши, як стиснув Бублик побілілими пальцями чарку. — Хто тут громадянин Терещенко?

Рукавичка, який сидів спиною до Хаблака, нарешті повернув до нього голову й процідив крізь зуби:

— Ну, я… Що треба? — Впізнав Хаблака, і очі в нього вирячились. — Ти! — вигукнув. — А я повірив, що ти — людина. Навіть юшкою пригостив. Чого тобі треба?

— Маємо сигнали, що ви, Терещенко, займаєтесь спекуляцією. Тому й вимушені були познайомитися на острові… — Це пояснення прозвучало дещо непереконливо, та майор справедливо вирішив, що зараз Рукавичка повірить у все. — А щойно ви принесли сюди з бази пакет… — Хаблак дивився на Рукавичку, але бічним зором помічав, як припливає кров до обличчя Бублика. Мабуть, той зрозумів: міліцейські нишпорки шукають дрібних спекулянтів і натрапили на слід Рукавички, а це для нього пусте. — Де цей пакет?

— А що? — підвівся Терещенко. — Ну, купив кілька сорочок, я ж за них заплатив.

— Де? — повторив Хаблак.

Рукавичка тицьнув пальцем у двері спальні. За ними майнуло злякане обличчя жінки, і Хаблак покликав її:

— Ви господарка номера?

Жінка стала на порозі — вже зачесана й підфарбована, проте в напівзастебнутому халаті, накинутому на сорочку.

— Де пакет, який приніс оцей громадянин? — Хаблак тицьнув пальцем у Рукавичку.

Відступила від дверей, і майор побачив у спальні на ліжку пожмаканий папір, а на ньому акуратно запаковані сорочки з ярликами індійської фірми — те, на що й сподівався натрапити.

— Отакої, — мовив удавано задоволено, — спіймалися на гарячому. Прошу всіх пред’явити документи.

Жінка підхопила з тумбочки сумку, дістала паспорт.

— А що такого? — запитала. — Мій знайомий привіз сорочки, я плачу за них гроші, що такого? Я просила дістати. У Києві можна, а до нас не доходять…

Хаблак забрав у неї паспорт, погортав сторінки.

— Розберемося, — мовив, — одержали сигнал і мусимо розібратися. Ваші документи, громадянине Терещенко.

Рукавичка підвівся, був він на півголови вищий за Хаблака й кремезніший.

— Бач, чого захотів! — дихнув на майора перегаром так. що того занудило. — Нема.

— Обійдемось… — Хаблак подивився на Бублика. — Ваші?

— Для чого? — заметушився той. — Я тут людина стороння. В гостях, от випив чарку і вже йду.

— Документи! — вимогливо простягнув руку Хаблак.

— Але ж паспорта не маю.

— Що є?

Бублик дістав службове посвідчення. Хаблак подивився на фотографію, перевів погляд на Бублика, звіряючи, запитав:

— Степан Вікентійович Галинський?

— Авжеж.

Майор заховав посвідчення Бублика до кишені. Пропустив до вітальні оперативників. Наказав:

— Покличте понятих і обшукайте номер.

— Це чому ж? — виступила вперед Анчевська. — На якій підставі? Якщо міліція, то вже й сваволити можна?

— Маємо право за необхідності провадити обшук без санкції прокурора, — пояснив Хаблак. — Прошу всіх пройти сюди, — вказав на двері спальні. — І не сперечатися!

— Ти, мент!.. — загрозливо підвів руку Терещенко, але Бублик зупинив його: певно, зрозумів, що скандал ні до чого. Сорочки — дрібниця, в крайньому разі, їх з Терещенком доставлять до районного відділення міліції і відпустять.

— Спокійно, — осмикнув Рукавичку. — Нехай товариші з міліції роблять свою справу.