Козюренко кивнув, запрошуючи Засенка продовжувати розповідь.
— Сиділи вони в кутку, у дальньому, через два столи. Дивлюсь, а той, що спиною до мене, під столом розливає. І не що-небудь, а коньяк. У дві склянки, значить, одразу по повній, щоб непомітно — там розпивати заборонено… Ну, а пляшку — під стіл, зі склянок — за одним духом…
— Галата побачив вас?
— Ще два столики між нами, і обидва зайняті. Та й не хотів я псувати їм настрій. Люди, значить, вирішили випити, втекли від цікавих очей, а я буду…
Козюренко насупився, і шофер одразу зрозумів його:
— Звичайно, в робочий час — негарно, та буває все в житті… Правда, мене здивувало, що той, ну, значить, який з Галатою обідав, сачконув. Галата всю склянку за одним духом, він же — сьорбнув і за батарею вилив. Я ще подумав: коньяк — і раптом за батарею…
— Тобто ви зрозуміли, що той чоловік споює Галату. І не втрутились, не попередили свого товариша?
Засенко шморгнув носом і надовго уткнувся ним у хусточку.
— Так, — нарешті визнав. — Я сам картаю себе. Якби знаття!
— Якби знаття! — не витримав Козюренко. — А якби нічого не трапилось? Чи не ваш обов’язок — зупинити товариша, коли робить негарно?
— Значить, мій, — погодився Засенко, — але вже вибачайте, так сталося, тепер би…
Полковник безнадійно махнув рукою. Запитав:
— І скільки ж випив той другий?
— Менше, ніж півсклянки. Я точно бачив. Ще пожалкував тоді: коньяк — і за батарею…
— А Галата нічого не помітив?
— Пив він у цей час, а той спритно так: мовляв, також за одним духом, і тільки краплини залишились…
— А потім?
— Почали закушувати. У них там шашлики стояли і ще якісь страви. А я свої шашлики доїв і пішов.
— Обличчя чоловіка, який пив з Галатою, бачили?
— Та він спиною до мене… Кремезний, сильний— відчувається.
— Чому так гадаєте?
— Склянка вся в руці сховалася. Кулак — дай боже кожному! Та й у плечах широкий.
— У чому був зодягнутий?
— Сірий костюм. Шия червона, підстрижена коротко. Волосся, значить, рудувате, чи так здалося мені? Світлий, одне слово, блондин, значить.
— Молодий чи старий?
— Спиною ж він до мене. Але ж, певно, не парубок.
— Чому так гадаєте?
Засенко знизав плечима.
— У парубків, знаєте, статура не та, — мовив розважливо. — А десь до сорока чоловік набирає… Ну, м’язів та й взагалі…
Козюренко кивнув згоджуючись. Запитав:
— Від вашого об’єднання до тої шашличної скільки йти пішки?
— Хвилин двадцять п’ять.
— Якісь машини стояли під шашличною?
— Там завжди стоять. Вулиця тиха, чому не поставити?
— Спасибі вам, — полковник простягнув Засенкові руку. Той підвівся, але не пішов. Постояв трохи й мовив винувато:
— Ви вже пробачте мені. Не зупинив я, значить, Галату. Винуватий, і сам собі не прощу.
Він наче просив, щоб йому пробачили, але Козюренко покривив би душею, зробивши це. Мовив сухувато:
— Кожен із нас мусить завжди бути людиною!
У кабінеті директора на полковника чекали Глуховський і головбух.
— Павла Павловича терміново викликали до главку, — повідомив Глуховський. — А ми ось склали список, — подав папірець, — тих, які знали чи могли знати, що Галата одержав доручення на норкові шкурки. Можливо, когось ми не згадали, та й Галата міг сказати кому завгодно, але це вже, скажу вам, така справа…
— До речі, — запитав Козюренко, — коли вчора Галата пішов обідати?
— Перерва починається о тринадцятій.
— А він не міг піти раніше? Глуховський заперечив:
— Учора в нас була невеличка нарада, яка закінчилась за кілька хвилин до перерви. І Галата був на ній.
— Так… — промимрив Козюренко. Він швидко проглянув список. Заховав до кишені.
— Я прошу вас, — мовив офіційно, — нікому не казати про цей список. Щоб ніхто не хвилювався даремно. — Головбух хотів щось заперечити, але Козюренко зупинив його легким рухом руки. — Пробачте, та я мушу терміново їхати. Зустрінемося завтра, може, щось згадаєте чи виникнуть якісь міркування — з радістю послухаю вас.
Шофер, побачивши полковника, увімкнув мотор.
— На Каштанову, — наказав Козюренко, — там десь є шашлична, знаєте?
Шофер нахилив голову.
— Бував. Звичайна собі забігайлівка.
— Давайте, дорогенький, зміряємо відстань звідси до тої шашличної, — попросив Козюренко. — А потім — до міської прокуратури.
Шульга сидів на дивані, а Козюренко міряв кабінет легкими кроками.
— Що ж маємо, дорогенький? По-перше, — загнув вказівний палець на лівій руці, — точно знаємо, що Галата вийшов учора о тринадцятій годині з приміщення об’єднання і через вісім хвилин сидів у шашличній на Каштановій. Від фабрики до шашличної близько двох кілометрів, пішки за вісім хвилин він не зміг би здолати таку відстань. Отже, на нього чекала машина чи Галата скористався попутним транспортом. Мабуть, отой чоловік у сірому костюмі, з яким Галата розпив пляшку коньяку в шашличній, чекав на нього в машині.
Читать дальше