Ростислав Самбук - Сліди СС

Контора по прокату автомобілів була розташована на тінистій вуличці, забудованій старими три- і чотириповерховими будинками, яка відгалужувалася од магістралі, що за містом переходила у так званий автобан — шосе з одностороннім рухом.

Кноль приткнув «мерседес» мало не впритул до рекламного щита, який запрошував скористатися з послуг контори пана Шрюбберса. З реклами просто на «мерседес» летів, розтинаючи повітря, білий спортивний автомобіль, і ця потужна машина наче уособлювала респектабельність фірми Шрюбберса — той, хто дає вам напрокат такого звіра з трьохсотсильним серцем, не може бути дрібним ділком.

Бонне позіхнув і відчинив дверцята. Підвів очі і побачив на тротуарі за два кроки від «мерседеса» поліцейського. Здивувався: коли вони під'їжджали, його ніби не «було.

Кноль пояснив:

— Я попередив сержанта Урбана. Можливо, ви захочете розпитати його…

Комісар подякував кивком — слово честі, це не інспектор, а цілий скарб. Запитав у поліцейського:

— Де ви побачили того типа?

Урбан вказав на місце, метрів за тридцять від перехрестя.

— Я стояв там… Ангель вийшов від Шрюбберса і відразу зупинив таксі. Він проїхав повз мене, і я впізнав його… — Урбан витяг з кишені фото, показав Бонне. Комісар із задоволенням взяв картку, згадавши, як сфотографував Ангеля на курній дорозі під Танжером: завжди приємно побачити справу рук своїх. Кивнув сержантові, аби той продовжував. — На жаль, таксі вклинилося в потік автомобілів, і я не зміг наздогнати його. Відразу подзвонив до комісаріату, щоб затримали таксі…

— Його затримали через годину, — додав Кноль, — та Ангеля вже не було. Таксист пояснив, що пасажира, котрий зупинив його біля контори Шрюбберса, він висадив десь поблизу від оперного театру і не звернув уваги, куди той пішов…

Бонне повернув сержантові фото.

— Навряд чи знову зустрінете його. Ангель обережний і не ходить двічі за одною і тією ж адресою. А тепер, — круто повернувся, — до контори. Сподіваюсь, пан Шрюбберс там?

— Він воліє сам вести справи з клієнтами, — пояснив сержант.

— Це ви добре придумали: дорожня пригода… — схвалив Бонне. — Отже, версія залишається тою ж, панове, ми розслідуємо дорожню пригоду. І я ніякий не комісар, а експерт… Це виправдає мою неможливу вимову…

Власник контори пан Шрюбберс був схожий не на солідного комерсанта, а на гаражного слюсаря. Сидів не в конторі, а вештався по гаражу в досить-таки засмальцьованому комбінезоні. Всюди совав свого носа, лаявся з механіками і, здається, знав хвороби кожної з півста своїх машин, починаючи від простого і надійного «фольксвагена» і кінчаючи розкішним «понтіаком» останнього випуску. Був допитливий і, певно, проаналізувавши розмову з сержантом, дещо зрозумів, бо мовив одразу:

— Я сам обдивився той «крайслер», панове, і клянусь честю, він не був в аварії. Навіть подряпинки на ньому нема. Ви можете самі переконатися в цьому… — шмигонув у вузький прохід між машинами і поманив звідти поліцейських. — Ось цей «крайслер», прошу, можете хоч обнюхати його, нічого не знайдете.

Бонне обійшов навколо красивого двоколірного — спіла вишня і слонова кістка — лімузина.

Гарна машина, ошатна, як лялечка, в такій добре їхати кудись до моря з вродливою молодою дівчиною. Зітхнув, уявивши себе за кермом — чорт, і комісарові поліції не чуже все людське! — і поспішив запитати Шрюбберса:

— Ви, звичайно, реєструєте прізвища клієнтів?

Той почав пояснювати:

— Ми надаємо машини тим, хто має…

— Я знайомий з умовами видачі автомобілів напрокат, — перебив його Бонне. — Ви пам'ятаєте клієнта, котрий останній їздив на цьому драндулеті?

— У мене нема драндулетів, — образився Шрюбберс. — Цей «крайслер» коштує…

— Пробачте, це справді гарна машина.

— Отож, — блиснув очима хазяїн, — і тому її беруть люди, у котрих є дещо тут… — вказав пальцем на кишеню піджака. — Та я й сам не дам її якомусь жевжику. Після розмови з сержантом я зазирнув у свою книгу, панове, хоча, власне, міг би цього не робити… — зсунув на потилицю берет. — Тут ще трохи залишилось, і пам'ять не підводить… Я знав, «що поліція цікавитиметься тим клієнтом, — сержант надто вже ходив околясом. Але ми також не в тім'я биті, розуміємо, що до чого. Цим «крайслером», панове, користувався пан Вейзенфельс. Йоахім Вейзенфельс, підданий Іспанії, турист, який, мабуть, вирішив помилуватися нашими Альпами. Чудовий відпочинок, панове, можу порекомендувати гарний пансіонат у Штірії. Чисте повітря, смачна їжа і всі» красоти…