Ростислав Самбук - Сліди СС

Бонне вперше був у Відні. Крутився на сидінні, щоб краще побачити; завжди любив знайомитися з новими містами, і перше враження про них було для нього найвагоміше: потім гострота вражень згладжувалась, усе ставало буденнішим, навіть повз якийсь пам'ятник старовини, зафіксований мільйонами листівок, проходив так, наче це звичайний житловий будинок.

Відень спочатку нагадав комісарові Париж — багато тінистих бульварів і старовинних будинків, та все ж була якась відмінність, щось незвичне для погляду — Бонне ніяк не міг дібрати: що? — і лише потім втямив і здивувався, чого оця думка відразу не прийшла йому в голову; все було дуже просто — люди на тротуарах, їхні манери і поводження. Вони не бігли, як божевільні, не всміхалися гарним жінкам і не озиралися на них, не стовбичили біля кав'ярень, не жестикулювали, розмовляючи; сам характер натовпу різнився від паризького і за одягом, і за манерою поводження; все тут було якесь статечніше, наче люди більше поважали себе й нікуди не поспішали.

Бонне зітхнув із жалем: паризька шарпанина все ж більше імпонувала йому.

— Як ви дізналися, що Ангель користувався прокатною машиною? — запитав інспектора.

— Він узяв таксі напроти контори по прокату автомобілів. Поліцейський, побачивши, що не зможе затримати Ангеля, зайшов у контору і розпитав хазяїна.

— Погано, — мовив Бонне скрушно. — Він міг…

— Налякати хазяїна?.. — зрозумів його Кноль. — На щастя, поліцейський виявився тямущим. Він сказав, що розслідує незначну дорожню пригоду, поцікавився щойно повернутими автомобілями і дізнався, що рожевощокий клієнт здав «крайслер», який брав за два дні перед тим.

— Сподіваюсь, за цією конторою встановлено нагляд?

— Одразу ж. Ми не контактувалися більше з хазяїном, чекаючи на вас.

Бонне подивився на Кноля з задоволенням.

— Гадаю, ви не зробили б похибки, якщо б допитали його самі.

Кноль ніяк не зреагував на цей комплімент. Знайшов за потрібне лише пояснити:

— Вам краще відомі всі аспекти справи, і ми вважали, що ви допитаєте його кваліфікованіше.

Бонне непомітно скосив очі на інспектора: чимдалі Кноль усе більше подобався йому. Попросив:

— От що, інспекторе, необхідно проаналізувати об'яви у пресі. Пропозиції роботи для дівчат. Ці типи оголошують, що потрібні дівчата для роботи продавщицями, офіціантками, манекенщицями. Стандартні вимоги: гарна зовнішність, не старші двадцяти — двадцяти чотирьох років…

— Газети не тільки віденські?

— Звичайно. Як правило, такі бандити воліють мати справу з провінцією.

— Там наївніші дівчатка?

— І менше шансів зіткнутися з поліцією…

— В цьому є сенс, — ствердив Кноль. — Завтра матимете інформацію.

— Завтра? — здивувався Бонне. Він знав, що віденська поліція славиться своєю оперативністю, та ніяк не міг подолати природженої зверхності парижанина, для якого і Відень — закутень.

Кноль зрозумів його по-своєму. Глянув на годинник.

— Уже чверть на дванадцяту, — пояснив, — тож сьогодні наша інформаційна служба зможе проаналізувати лише віденські газети.

— Нехай буде завтра… — відказав комісар недбало. — А сьогодні ми влаштуємося в готелі і після аудієнції у вашого начальства почнемо роботу.

— Мій шеф прийме вас о пів на першу… — Кноль загальмував біля під'їзду.

Дзеркальні двері, респектабельний швейцар — все свідчило про фешенебельність «Амбасадора».

«Що ж, комісарові Інтерполу не личить мешкати у другосортних закладах», — схвально подумав Бонне, хоча й не дуже любив першокласні готелі за їхню бундючність і зовнішній блиск. Йому подобалися середньої руки пансіонати з доброзичливою господаркою і балакучими покоївками: і приємніше, і дешевше. Та бог з ним!

Рівно о пів на першу Бонне зустрівся з шефом Кноля — мовчазним пристаркуватим поліцейським чиновником. Певно, той був більше чиновником, ніж поліцейським — бесіда носила суто формальний характер, але Бонне залишився задоволений: шеф давав їм з Кнолем цілковиту свободу дій.

Вийшовши з його кабінету, Бонне запропонував інспекторові одразу ж поїхати до прокатної контори і здивувався, коли, замість відповіді, Кноль запитав у нього, о котрій комісар обідає. Бонне і сам не знав, коли обідає, надто під час слідчої гарячки: іноді перехоплював щось на ходу в ресторані чи кафе, частіше обмежувався бутербродами і мартіні або взагалі забував про їжу. Та Кноль, певно, ставився до себе з більшою повагою і примусив комісара прилучитися до таємниць віденської кухні. Бонне знайшов її пристойною, хоча обід був заважкий — після нього хилило на сон. Улаштувавшись в автомобілі, комісар подумав, що і справді не Зле було б з годинку покуняти. Та щастя тривало недовго: їхній «мерседес» звернув до якогось забитого машинами проспекту — вони ледь повзли, і Бонне, задихаючись від смогу, подумав, що віденські вулиці зовсім не відрізняються од паризьких і що скоро бідним городянам доведеться ходити в протигазах.