Ростислав Самбук - Сліди СС

Дубровський нічого не запитав, тільки дивився здивовано. Бонне притиснув йому коліно — мовляв, знає, що робить, — і налив дівчині повний келих. Вона випила до дна, потім другий, третій, і після третього комісар довідався, що Елеонору щойно покликав кудись Фріц — метрдотель, а Фанні зникла ще годину тому з багатим череванчиком. А якщо її повіз череванчик, то раніше, ніж завтра ввечері, Фанні не повернеться — так уже було кілька разів, вони розважатимуться всю ніч, а вдень спатимуть. У череванчика вілла за містом, поки дістанешся до Танжера — вечір…

Бонне попросив рахунок. Ірен сподівалася на інше, спробувала образитись, та асигнація, яку Бонне поклав до її сумочки, задовольнила її, і дівчина провела щедрих відвідувачів аж до вестибюля.

Ангель поставив автомобіль так, щоб добре проглядалися всі підходи до готелю. Ще вчора він узяв у мадам Блюто «форд» старого випуску — пошарпану машину невизначеного зеленкуватого кольору із завісками на вікнах. Влаштувавшись на задньому сидінні разом із Грейтом, Франц відкинувся на спинку.

— Вони вже поснідали і зараз вийдуть…

— Ви спритний, — пробуркотів полковник, — та, слово честі, не подобається мені вся ця історія, і я волів би бути зараз подалі від Танжера.

— У вас прямолінійно-злодійський характер, Кларенс: бажання накивати п'ятами властиве всім, починаючи від жалюгідного кишенькового злодюжки; та вищий клас — спокійно стежити за ходами противника і сміятись з нього. Я не заперечував би проти обіду в кампанії цього комісара Інтерполу і розпив би з ним пару пляшок.

— Брешете все ви, — ліниво заперечив полковник. — Хизуєтесь, а, либонь, згодні зі мною.

— Не люблю залишати боржників, — пояснив Ангель. — Почекаємо ще кілька днів, мадам Блюто розрахується з нами і… Здається, Танжер також набрид мені.

— Мерзотне місто! — погодився полковник. — Невже ця стара карга не має грошей?

— Можна розрахуватися з нею, так би мовити, умовно…

— Я ж казав вам: лише готівкою, — перервав Ангеля полковник. — Люблю, коли долари лежать у мене в кишені. Знаю тисячі випадків коли банк не оплачував найнадійніші чеки.

— Саме зважаючи на це, я підшукав покупців на наш літак.

— Ви це серйозно? Але ж це єдиний засіб…

— Швидко робити рейси на Близький Схід? Ви це хочете сказати? — Полковник не відповів. — Ми купимо новий літак, Кларенс, кращий за цей. «Дуглас» — не пачка сигарет, і я не певен, що шпики не докопалися, кому насправді належить він.

— Надійна машина, звик до неї. Та біс з нею… — Грейт сперся підборіддям у спинку переднього сидіння. Сказав, наче скаржився: — Десь ми схибили… Сам по собі Інтерпол не напав би на наші сліди, і слава богу, що у ваших знайомих такі зв'язки з поліцією.

— Нам би одержати свої гроші, а там — нехай мадам Блюто виплутується, як знає.

— Ділова жінка, — похвалив Грейт.

— Скаржилась, що кілька дівчаток виявилися з характером. Але ж вона з ними панькатися не буде — перепродасть не без вигоди, звичайно.

— Кожен хоче мати свій процент, — погодився полковник, — а мадам Блюто все ж ризикує. Вона казала мені…

— Хвилинку, — перебив його Ангель, — ось він! Бачите? Біла сорочка й темна краватка… Комісар Бонне. Ви бачите його, Кларенс?

— Як і вас.

— З ним прилетіли двоє журналістів. Француз і росіянин. Чесно кажучи, не можу зрозуміти, чому росіянин? Припустимо, що вони також замасковані агенти Інтерполу, але такого не було, щоб у гру вплутували росіян. Та й вони ніколи не співробітничають із нашою поліцією.

— Я бачу біля комісара тільки одного, — перебив Грейт.

— Так, чорнявий і довгоносий. Типовий француз. Сідають у таксі…

— Значить, росіянин вже пішов чи залишився у готелі.

— Біс із ним. Ми пустили їх по фальшивому сліду, і я показав вам комісара, Кларенс, так, про всяк випадок…

— Не подобається мені ця історія. Російський журналіст?.. — Полковник подумав. — Скажіть, Франц, ви добре замели сліди там, на сході?

Згадки про його есесівське минуле завжди тривожили Ангеля. Відповів неохоче:

— Є документи, які неспростовно свідчать, що я загинув під час авіаційного нальоту. Правду знає лише моя родина та дехто з колишніх керівників управління імперської безпеки. Я шкодую, що у хвилину відвертості проговорився вам, Кларенс. Для всіх я тільки Хаген, Франц Хаген — і ніхто інший!..

— Будьте обережні, Франц, — поплескав його по плечі полковник. — Ці російські журналісти мають нюх на політику, і чи не спливло щось на поверхню з вашої біографії?