Ростислав Самбук - Шукайте жінку

— Це Вітюня. Або Лапа. Ми обидва до ваших послуг.

— Сьогодні пили?

— Що ви, як і домовлялися: сухі, аж противно.

Софія Гнатівна дістала вирваний з якогось журналу й трохи пожмаканий портрет.

— Бачите цього типа? Дивіться уважно. Володимир Борисович Салій… Запам’ятали? Середній на зріст, обличчя одутле, очі вузькі, монгольські. Носить кепочку чи картузик. — Акуратно склала фото, заховала в сумочку. — Тепер він у тому домі… — кивнула на висотний будинок поблизу транспортної розв’язки. — Другий під’їзд, і може скоро вийти. Не баріться.

Копот підвівся, а Вітюня жадібно подивився на Софію Гнатівну й заявив:

— Обіцяно п’ять сотень, то я хотів би аванс.

Софія Гнатівна дістала а сумочки п’ять зелененьких папірців.

— Решту завтра.

— Бо після того, як цього типа прищучимо, — заметушився Вітюня, — маємо хоч трохи горло промочити. — Він спритно вихопив гроші й безцеремонно, не звертаючи уваги на Моню, заховав до кишені.

— Потопали, — підштовхнув його Копот.

— Протокол… — нагадала Софія Гнатівна. — Головне, щоб вас разом з ним доставили в міліцію і склали протокол.

— Тільки для вас, — уклонився Вітюня, — зварганимо… Все буде о’кейчик!

Софія Гнатівна посиділа ще трохи, дивлячись у широку Монину спину, й сіла в автобус.

Біля другого під’їзду нового будинку, обкладеного білою керамічною плиткою, стояла лавиця, і на ній теревенили дві бабусі. Копот з Лапою зупинилися неподалік, витягнули сигарети, задиміли. Лапа сказав заздрісно:

— Той Салій зараз п’є чарку… Й закушує холодцем або червоною рибкою. А ти стій, як дуб, і облизуйся…

— Ти хоч раз п’ять зелененьких за вечір заробив? — обрізав його Копот.

— То я ж нічого… Тільки образливо!

— Стій і дихай повітрям.

Лапа наморщив носа.

— Бензином тхне.

— Зробимо справу — коньячком запахне.

Лапа потер долоні.

— Швидше б…

Піймавши підозріливі погляди бабусь, Копот потягнув Лапу до наступного під’їзду. Тут вони розсілися на вільній лавці так, щоб ніхто більше не зазіхнув на місце, і Лапа запитав:

— Де мадаму надибав? Гарна…

— Якщо скажу — не повіриш.

— Шикарна мадама, й коштує недешево.

— У неї грошей більше, ніж у тебе.

— Звичайно, п’ять сотень задурно… Викинула й оком не моргнула.

— Для тебе задурно, для неї — робота. — Копот присунувся до Вітюні, попередив: — Маємо зробити все вправно, аби того типа принаймні до витверезника завезли. Ще краще, коли за дрібне хуліганство затарабають.

— П’ятнадцять діб… — злостиво посміхнувся Лапа. — То звідки ж мадама?

— Кажу — не повіриш… Аріаднина мати!

— Не трави: молода ще… Я б сам не відмовився.

— Не для тебе… За академіком…

— Яке це має значення?.. Бачили всяких, баби — суки, і кожна наліво зиркає.

— На тебе не зиркне.

— Це чому ж? — образився Лапа. — Я й сам на неї не гляну — підтоптана… От дочка в неї — то кадра. Тобі, Моня, пофортунило.

— Не скаржуся.

— А хто організував? Моя Зойка.

— Із Зойкою, і з тобою я розрахувався.

— Не заперечую.

— А якщо не заперечуєш, заткнися!

— Чекай… — витягнув шию Лапа. — Чи не він?.. Точно, він, у картузику… — Вітюня зробив спробу підвестися, та Копот поклав йому руку на плече.

— Сиди тихо…

Тепер і Моня упевнився, що чоловік, який вийшов з другого під’їзду, Салій. Саме такий, як на фотографії: очі вузькі, татарські. Але разом з ним ще якийсь тип, мабуть, іменинник, лисий, вилицюватий, шкандибає, спираючись на палицю. Невже проводжатиме?

Салій з кульгавим проминули їх — і неозброєним оком було видно, що під газом: розмовляють голосно, сміються і жестикулюють. Коли віддалилися на кілька кроків, Моня підвівся.

— Чорт лисий! — вилаявся. — Тебе тільки не вистачало!

Наче вгадавши його побажання, Салій з лисим зупинилися на розі будинку. Копот, аби не муляти очі, повернувся до них спиною.

— Чудово! — почув. Здається, це Саліїв голос. Так, Саліїв, бо дякує. — Спасибі, все було добре, і ваша настойка на чорноплідній горобині божественна!

Лисий засміявся задоволено. Мовив притишено:

— Вобще-ка, нічого не втрачено. І якщо сам Яким Нестерович запрошує вас завтра!..

— Я викладу йому все. Або зараз, або ніколи. З Некричем слід кінчати!

— Вашими б вустами мед пити.

— І мед, і горілку, і коньяк! Як сьогодні…

— Вобще-ка, ми з дружиною раді вам завжди. Найдорожчий гість. Шкода, йдете так рано.

— Вранці маю бути свіжий, як огірочок. Сам розумієш: Яким Нестерович… Але, с-старик, ми з тобою ще розгорнемося, ти, с-тарик, моя підпора, і я це ніколи не забуду!