Ростислав Самбук - Шукайте жінку

— Ви пропонуєте мені взяти участь у цій акції?

— Дуже скоро ви зрозумієте, що нема іншого виходу.

— Щоб утриматися на поверхні?

— Краще сформулювати важко. Я ж кажу: Некрич став гальмом і повинен піти.

— Хто ж прийде на його місце? Ви?

Салій знизав плечима, однак мовив, зблиснувши очима:

— С-старик, нас ніхто не чує, і я все спростовуватиму, якщо ти винесеш це на люди. І такий варіант не виключений.

— Тобто ти, с-старик, — перекривив Черниш, — торуєш собі шлях до директорського крісла?

— Не заривайся, Арсене, — примирливо сказав Салій, — думай краще про себе, ти ще молодий, і невідомо, як усе обернеться.

— Гаразд, — спідлоба зиркнув на нього Черниш, — зрозумів правильно: ви пропонуєте мені взяти участь у компанії проти Некрича?

— Ні, — заперечив Салій, — в усуненні його з директорської посади. Ніхто не може перекреслити Некричеві наукові здобутки. Проте в умовах перебудови Некрич не зміг вчасно зорієнтуватися, стоїть на старих позиціях, про це свідчить і його остання наукова робота.

— І ви вчасно просигналізували про це в республіканській пресі…

— Натякаєте на непорядність? Але хіба я схожий на сигналізатора? Невже не маю права на власну думку, на виступ з відкритим забралом?

— Не треба… — поморщився Арсен. — Ви ж, Володимире Борисовичу, не вірите зараз самому собі.

— Хочеш сказати: усі засоби гарні, й Салій не гребує нічим?

— Гадаю, це не тільки моя думка.

— Меншості! — з торжеством заперечив Салій. — Більшість підтримує мене.

— Бо більшість у нашому інституті, на жаль, складають посередності.— Арсен побачив заперечливий Саліїв жест і вів далі з притиском: — Зараз ви скажете, що здоровий радянський колектив не може складатися з посередностей, що навіть постановка такого питання суперечить сутності нашого суспільства. Але залиште все це для зборів. Там вас охоче підтримають. Більше того, саме завдяки цьому ви весь час і лишаєтеся на поверхні.

— Ну, пішло-поїхало… — Махнув рукою Салій. — Сам знаю, на кого орієнтуватись і хто мене підтримає.

— Гаразд. Уявімо, вам удасться скинути Некрича і очолити інститут. Чи довго втримаєтесь? Адже доведеться платити по векселях. Розраховуватися з тими ж павлюками та рапаками. Заплющувати очі на бездарність, роздавати їм посади. І через рік — два все стане ясно, може, й раніше. Бо темпи тепер зовсім інші.

Салій хитро примружився.

— Згоден: павлюки та іже з ними — баласт. Але ж існують також черниші та іже з ними…

— Саме тому й почали цю розмову?

— Підкреслюю: відверту…

— Хочете купити?

— Прямолінійності вам не позичати.

— На що не я можу розраховувати?

Салій знову заховав очі, задоволено потер руки й посміхнувся благодушно.

— Нарешті ми дійшли до суті. Отож, с-старик, маєш рацію. Але ж Павлюка доведеться потерпіти, навіть кинути йому якусь кістку, зовсім маленьку, та він однаково облизуватиметься. Потім я його все одно звільню, але ж потім, коли ми з тобою, с-старик, утвердимося.

— Коли станете академіком і лауреатом? Чи мітите навіть у депутати?

— Звання і відзнаки у нашому суспільстві свідчать про рівень громадського становища людини. Я вже не кажу про посади.

— З посад знімають…

— Якщо нема кебети в голові.

— Маєте рацію, — зітхнув Арсен. — Головне — висунутися, а там звання й чини самі посипляться, як з рогу достатку.

Салій пожвавішав.

— А я про що весь час торочу! Об’єднавши зусилля, ми самому чортові роги скрутимо!

— І що ж ви зможете запропонувати особисто мені?

— Відділ. Не сектор, а відділ. Якщо хочеш, зроблю своїм заступником. Але відділ перспективніше. Через два — три роки — членкор, а далі прямий шлях у академіки.

— За вашою могутньою спиною?

— Так, за моєю.

— Дякую за відвертість.

— У відділі зможеш тасувати карти, як захочеш,

— А якщо звільню Рапака?

— Я підтримаю тебе.

— Чужими руками жар загрібатимете… — Злостиво посміхнувся Черниш. — Сам хочеш лишитися чистеньким?

— С-старик, ти поганої думки про мене. Дай строк: ми наведемо порядок, і про наш інститут загомонять не тільки в Києві.

Черниш пригальмував у собі гнів, який готовий був вихлюпнутися через край.

— Ти пропонуєш мені зраду, — мовив, втупившись у Салія. — Зраду і підлоту, та я зневажатиму себе до скону, якщо такою ціною зароблю власне благополуччя. Я рішуче відхиляю твою ганебну пропозицію, с-старик…

— Ну й дурень.

— Певно, дурень, та вже з такого тіста спечений.