Гілберт Кіт Честертон - Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Якщо і роз’їжджає, – сказав патер Браун, – то ім’я йому зовсім не Аполлон. Втім, я сумніваюся, що Мертона вбили чорним променем чи й навіть кам’яною стрілою.

– Він вам, мабуть, видається святим Себастьяном, котрий загинув від стріл, – єхидно реготнув Дрейдж. – Адже всі мільйонери – великомученики. А вам не спадало на гадку, що він отримав те, що йому належиться? Підозрюю, ви не так уже й багато знаєте про вашого мученика-мільйонера. Так ось, дозвольте вам повідомити: він отримав тільки соту частку того, що заслуговував.

– Чому ж, – тихо запитав патер Браун, – ви його не вбили?

– Тобто як чому я не вбив? – здивувався Дрейдж. – Нічого не скажеш, милий ви священик.

– Ну що ви, – сказав служитель Церкви, немов відмахуючись від компліменту.

– Чи не маєте ви на увазі, що це я його вколошкав? – прошипів Дрейдж. – Що ж, доведіть. Але я вам прямо скажу: невелика втрата.

– Та ні, втрата велика, – жорстко відповів Браун. – Для вас. Тому ви його і не вбили.

І, не глянувши на остовпілого власника окулярів, священик вийшов.

Майже місяць минув, перш ніж патер Браун знову навідав будинок мільйонера, котрий став третьою жертвою Деніела Дума. Причетні до справи особи зібралися там на термінову нараду. Старий Крейк сидів на чолі столу, племінник – праворуч від нього, адвокат – ліворуч, огрядний велетень негроїдного типу, котрого, як виявилося, звали Гарріс, також був присутній, мабуть, усього лише як необхідний свідок. Гостроносий рудий індивід, котрий відгукувався на прізвище Діксон, був представником чи то пінкертонівської, чи ще якоїсь приватної агенції. Патер Браун скромно опустився на вільне кріселко поруч із ним.

Часописи всіх континентів рясніли статтями про загибель фінансового колоса, зачинателя Великого Бізнесу, котрий обплутав своєю мережею світ, але у тих, хто був біля нього напередодні загибелі, вдалося з’ясувати вельми небагато. Дядечко з племінником та адвокат заявили, що на той час, коли здійняли тривогу, вони були вже досить далеко від стіни. Охоронці, котрі стояли біля воріт і всередині будинку, відповідали на запитання не надто впевнено, але загалом їхня розповідь не викликала сумнівів. Заслуговувала на увагу, здавалося, лише одна обставина. Чи то перед вбивством, чи відразу після нього якийсь невідомий тинявся біля воріт і просив впустити його до пана Мертона.

Що йому треба, було важко збагнути, оскільки промовляв він вельми непереконливо, але згодом і мова його здалася підозрілою, позаяк балакав він про поганого чоловіка, котрого покарало небо. Пітер Вейн жваво подався вперед, і очі на його схудлому обличчі заблищали.

– Норман Дрейдж. Готовий заприсягтися, – сказав він.

– Що це за птаха? – спитав дядечко.

– Мені б також хотілося це з’ясувати, – відповів молодий Вейн. – Я якось спитав його, але він навдивовижу спритно ухиляється від прямих відповідей. Він і в знайомство до мене втерся хитрістю – щось плів про літальні машини майбутнього, але я ніколи йому особливо не довіряв.

– Що він за людина? – поцікавився Крейк.

– Містик-дилетант, – з простодушним виглядом сказав патер Браун. – Їх не так уже й мало, він із тих, хто, вештаючись у паризьких кафе, натякає, що йому вдалося підняти покривало Ізіди або проникнути в таємницю Стоунхенджу. А вже у випадку, як наш, вони неодмінно підшукають якесь містичне тлумачення.

Темна прилизана голова Бернарда Блейка чемно нахилилася до священика, але в усмішці прослизнула ворожість.

– От уже не думав, сер, – сказав він, – що ви відкидаєте містичні тлумачення.

– Навпаки, – лагідно моргаючи, відгукнувся священик. – Саме тому я й можу їх відкидати. Самозваний адвокат міг би ввести мене в оману, але вас йому не одурити, бо ви самі – адвокат. Кожен дурень, вбравшись індіанцем, може переконати мене, що він і є реальний і непідробний Гаявата, але пан Крейк в одну мить розкусить його. Будь-який шахрай може мене переконати, що знає про авіацію все, але він не одурить капітана Вейна. Саме так вийшло і з Дрейджем, тямите? Через те, що я трохи розбираюся на містиці, мене не можуть одурити дилетанти. Справжні містики не ховають таємниць, а відкривають їх. Вони нічого не залишать у тіні, а таємниця так і залишиться таємницею. Зате містику-дилетанту не обійтися без покрову таємничості, знявши який знаходиш щось цілком тривіальне. Втім, маю додати, що Дрейдж переслідував і практичнішу мету, тлумачачи про небесну кару і про втручання згори.

– Що за мета? – спитав Вейн. – У чому б вона не полягала, вважаю, що ми маємо про неї знати.