1 ...6 7 8 10 11 12 ...37 – Бачите… – повільно почав священик, – він хотів вселити нам думку про надприродне втручання, позаяк загалом сам він знав, що нічого надприродного в цих вбивствах не було.
– А-а, – сказав, точніше прошипів Вейн. – Я так і думав. Власне кажучи, він – злочинець.
– Простіше кажучи, він злочинець, але злочину не вчинив.
– Ви вважаєте, що балакаєте просто? – чемно поцікавився Блейк.
– Ну ось, тепер ви скажете, що й я містик-дилетант, – дещо зніяковіло, але посміхаючись промовив слуга Божий. – Це вийшло у мене випадково. Дрейдж не винен у злочині… в цьому злочині. Він просто шантажував одного чоловіка і тому вештався біля воріт, але він, природно, не був зацікавлений ні в розголошенні таємниці, ні в смерті Мертона, дуже невигідній йому. Втім, про нього пізніше. Зараз я лише хотів, щоб він не завів нас на манівці.
– На манівці від чого? – зацікавився його співрозмовник.
– Від істини, – відповів священик, спокійно дивлячись на нього з-під примружених повік.
– Маєте на увазі, – захвилювався Блейк, – що вам відома істина?
– Так, мабуть, – скромно підтвердив патер Браун.
Стало дуже тихо, потім Крейк раптом крикнув:
– Та куди ж подівся секретар? Вілтон! Він має бути тут.
– Ми з паном Вілтоном підтримуємо один із одним зв’язок, – повідомив священик. – Мало того, я просив його зателефонувати сюди і незабаром чекаю на його дзвінок. Можу додати також, що в певному сенсі ми і до істини докопувалися спільно.
– Якщо так, то я спокійний, – буркнув Крейк. – Вілтон, як мисливський собака, йшов по сліду за цим невловимим мерзотником, тож кращого супутника для полювання вам не знайти. Але яким чином ви, в біса, докопалися до істини? Звідки ви про неї дізналися?
– Від вас, – тихо відповів священик, лагідно, але твердо дивлячись в очі розсердженому ветерану. – Я маю на увазі, що до розгадки мене підштовхнула ваша розповідь про індіанця, котрий кинув ніж у чоловіка, який стояв на мурі.
– Ви вже кілька разів це казали, – з подивом сказав Вейн. – Але що тут спільного? Що будинок цей схожий на фортецю, і отже, стрілу, як і той ніж, закинули рукою? Але ж стріла прилетіла здалеку. Її не могли закинути на таку відстань. Стріла полетіла б далеко, а ми всі тупцяємо на місці.
– Боюся, ви не збагнули, що з чим порівнювати, – сказав патер Браун. – Справа зовсім не в тому, як далеко можна щось закинути. Зброя була використана незвичайним чином – ось що головне. Люди, котрі стояли на мурі, гадали, що ніж придатний лише для рукопашної сутички, і не допетрали, що його можна метнути, як дротик. В іншому, відомому мені випадку люди вважали зброю, про яку йшла мова, тільки метальною і не втямили, що стрілою можна заколоти, як списом. Коротко кажучи, мораль тут така: якщо ніж міг стати стрілою, то і стріла могла стати ножем.
Усі погляди були спрямовані тепер на священика, але він, ніби не помічаючи їх, продовжував усе тим же буденним тоном:
– Ми намагалися здогадатися, хто стріляв у вікно, де перебував стрілець і таке інше. Але ж ніхто не стріляв. Та й потрапила стріла в кімнату зовсім не через вікно.
– Як же вона туди потрапила? – розвів руками адвокат, насупившись.
– Гадаю, її хтось приніс, – сказав патер Браун. – Внести стрілу в будинок і заховати її було неважко. Той, хто це зробив, підійшов до Мертона, встромив стрілу йому в горло, наче кинджал, а потім його осінила дотепна ідея обернути все так, щоб кожному, хто увійде в кімнату, відразу ж здалося, що стріла, немов птах, влетіла у віконце.
– Хтось, – голосом важким, як камінь, повторив старий Крейк.
Задзвонив телефон – різко, наполегливо та відчайдушно. Він стояв у суміжній кімнаті, і ніхто не встиг навіть ворухнутися, як священик кинувся туди.
– Що за чортівня? – роздратовано вигукнув Вейн.
– Він казав, що йому має зателефонувати Вілтон, – все тим же тьмяним і глухим голосом відповів дядечко.
– Так, мабуть, це він і телефонує? – зауважив адвокат, явно тільки для того, щоб заповнити паузу.
Але ніхто йому не відповів. Мовчанка тривала, поки в кімнаті раптом знову не з’явився служитель Церкви. Не кажучи ні слова, він пройшов до свого крісла.
– Джентльмени, – почав він. – Ви самі мене просили розв’язати для вас цю загадку, і зараз, розв’язавши її, я зобов’язаний сказати вам правду, нічого не пом’якшуючи. Люди, котрі пхають свого носа в такі справи, мають залишатися неупередженими.
– Гадаю, це означає, – сказав Крейк, першим обірвавши мовчанку, – що ви звинувачуєте або підозрюєте когось із нас.
Читать дальше