Артур Конан Дойл - Етюд у багряних тонах

– Так отож.

У голосі Лестрейда звучав забобонний страх.

Ми помовчали. У діях невідомого вбивці була якась зловісна методичність, і від цього його злочини видавалися іще жахливішими. Мої нерви, які жодного разу не підводили на полях баталій, зараз затріпотіли.

– Вбивцю бачили, – продовжував Лестрейд. – Хлопчик, який приносив молоко, йшов назад до молочника через провулок, куди виходить стайня, що позаду готелю. Він зауважив, що драбина, яка завжди лежала на землі, приставлена до вікна другого поверху готелю, а вікно відчинене навстіж. Відійшовши трохи, він озирнувся та побачив, що драбиною спускається якийсь чоловік. І спускався так спокійно, не криючись, що хлопчик сприйняв його за теслю або столяра, котрий працював у готелі. Хлопець не звернув особливої уваги на цього чоловіка, хоча у нього й промайнула думка, що так рано зазвичай ще не працюють. Він пригадує, що чоловік був високий на зріст, з червоною пикою та в довгому брунатному плащі. Він, мабуть, пішов із кімнати не відразу після вбивства, сполоснув руки в мийниці з водою та ретельно витер ніж об простирадло, на якому залишилися плями крові.

Я поглянув на Голмса – опис вбивці точнісінько збігався з його гіпотезою. Однак обличчя мого приятеля не показувало ні радощів, ні задоволення.

– Ви не знайшли в кімнаті нічого такого, що могло б навести на слід убивці? – спитав він.

– Нічого. У Стенджерсона в кишені був гаманець Дреббера, але тут немає нічого дивного: Стенджерсон завжди за нього платив. У гаманці вісімдесят фунтів із дріб’язком, і, вочевидь, звідти нічого не взяли. Не знаю, які мотиви цих дивних злочинів, лишень не грабунок. У кишенях убитого не виявили ніяких документів або записок, крім телеграми з Клівленда, отриманої з місяць тому. Її текст – «Дж. Г. в Європі». Підпису в телеграмі не було.

– І більше нічого? – поцікавився Голмс.

– Нічого істотного. На ліжку лежав покинутий роман, який Стенджерсон читав на ніч замість снодійного, а на кріслі поруч – люлька мерця. На столі стояла склянка з водою, на підвіконні – коробочка для ліків, а в ній – дві пігулки.

З радісним вигуком Шерлок Голмс схопився на ноги.

– Остання ланка! – вигукнув він. – Тепер усе зрозуміло! Обидва детективи витріщилися на нього.

– Зараз у моїх руках усі нитки цього заплутаного клубочка, – впевнено заявив мій приятель. – Звісно, ще бракує певних деталей, але ланцюг подій, починаючи з тієї миті, як Дреббер розійшовся зі Стенджерсоном на вокзалі, й аж до того, як ви знайшли труп самого Стенджерсона, мені зрозумілий так, ніби все відбувалося на моїх очах. І я вам це доведу. Ви не могли б узяти звідти пігулки?

– Вони в мене, – поінформував Лестрейд, витягуючи маленьку білу коробку. – Я взяв і пігулки, і гаманець, і телеграму, щоб здати у відділ поліції. Щиро кажучи, пігулки я прихопив випадково, бо не надав їм жодного значення.

– Дайте сюди, – сказав Голмс і обернувся до мене. – Докторе, як гадаєте, це звичайні пігулки?

Ні, пігулки, певна річ, не можна було назвати звичайними. Маленькі, круглі, перлинно-сірого кольору, вони були майже прозорі, якщо дивитися на них при світлі.

– Судячи з легкості та прозорості, вважаю, що вони розчиняються у воді, – зауважив я.

– Цілком слушно, – кивнув Голмс. – Будьте ласкаві, зійдіть униз і принесіть того нещасного паралізованого тер’є-ра, – домовласниця вчора просила приспати його, щоб він більше не мучився.

Я зійшов униз і приніс собаку. Важке дихання та скляні очі свідчили про те, що тварині недовго залишилося жити. Судячи з побілілого носа, вона вже майже переступила межу собачого існування. Я поклав тер’єра на килимок біля каміна.

– Зараз я розріжу одну пігулку навпіл, – сказав Голмс, виймаючи складаний ніж. – Одну половинку покладемо назад – вона ще може бути потрібною. Іншу кладу в цей келих і наливаю чайну ложку води. Бачите, наш лікар мав рацію – пігулка швидко розчиняється.

– Так, дуже цікаво, – ображеним тоном вимовив Лестрейд, либонь, запідозривши, що над ним насміхаються, – але я все ж не можу зрозуміти, як це стосується смерті Джозефа Стенджерсона?

– Будьте терплячі, друже, дещицю терпіння! Скоро ви переконаєтеся, що пігулки мають із нею безпосередній зв’язок. Тепер додам трохи молока, щоб було смачніше, й собака вихлебче все відразу ж.

Виливши вміст келиха на блюдце, мій товариш поставив його перед собакою. Той вихлебтав все до краплі. Серйозність Голмса настільки подіяла на нас, що ми мовчки, як заворожені, стежили за собакою, чекаючи на щось надзвичайне. Нічого, проте, не сталося. Тер’єр лежав на килимку, так само важко дихаючи, але від пігулки йому не стало ні краще, ні гірше.