Аґата Крісті - Пуаро веде слідство

– Бачите, – пояснив Пуаро, коли ми йшли до вокзалу під вітром і дощем, – була в усій цій історії маленька невідповідність. Лікар вважав покійного містера Мелтреверса прихильником християнської науки, і хто як не місіс Мелтреверс змогла його в цьому переконати. А от нам вона сказала, що її чоловік дуже боявся за власне здоров’я. Ще одне. Чому вона так злякалася, коли побачила, що повернувся містер Блек? І останнє. Хоча заведено вважати, що вдова має сильно журитися за своїм померлим чоловіком, аж надто червоні очі змусили мене задуматися. Ви помітили ці очі, Гастінґсе? Ні? Я завжди вам кажу, ви нічогісінько не бачите!

– Словом, було два варіанти розвитку подій. Історія містера Блека допомогла містерові Мелтреверсу придумати спосіб самогубства – або інша слухачка, його дружина, придумала чудовий спосіб здійснити вбивство. Я схилявся до останнього варіанту. Щоб застрелити себе з гвинтівки, містер Мелтреверс мав натиснути на гачок пальцем ноги, я правильно розумію? Але якби його знайшли без одного черевика, нам би хтось про це сказав, бо дивну деталь неодмінно зауважили б. Отже, я пристав до версії про вбивство, а не самогубство, але моїй теорії бракувало доказів. Довелося, як бачите, сьогодні зіграти невеличку комедію.

Я зізнався: – Але навіть тепер, Пуаро, я не можу в деталях відтворити для себе, як відбувався злочин.

– Почнімо спочатку. Є жорстока жінка, яка вміє плести схеми. Вона знає про фінансові débâcle 48 48 Тут: труднощі ( фр. ). свого чоловіка, до того ж страшенно втомилася від старого, з яким одружилася тільки через гроші. Ця жінка змушує його застрахувати життя на велику суму, а тоді починає шукати нагоди втілити в життя свій план. І тут їй у пригоді стає випадкова історія, почута від молодого солдата. Наступного дня, коли monsieur le capitaine , як вона думає, вже пливе собі десь у далекому морі, вона прогулюється з чоловіком полями. «Яку цікаву історію почули ми вчора! – каже вона. – Невже людина може застрелити сама себе в такий спосіб?» І бідний старий дурень показує їй. Вкладає дуло гвинтівки собі в рот. Вона нахиляється і кладе палець на гачок, сміючись. «А тепер, мій любий, – каже зухвало, – як думаєте, я натисну гачок?» А тоді… Тоді, Гастінґсе, вона його натискає!

Досі я описував випадки, в яких розслідування Пуаро починалися з найголовнішого факту – вбивства чи крадіжки, – а закінчувалися тим, що детектив за допомогою дедукції виводив злочинця на чисту воду. Тепер же я хочу розповісти про те, як неймовірний ланцюг подій привів від незначущих на позір фактів, що привернули увагу Пуаро, до жахливих подій, які склалися в дуже незвичайну справу.

Того вечора я гостював у приятеля, Джеральда Паркера. У вітальні сиділо ще з півдесятка людей, і розмова крутилася навколо пошуку житла в Лондоні. Будинки і квартири були особливою пристрастю Паркера. Відтоді, як закінчилася війна, він устиг поміняти мало не десяток квартир і невеличких будинків. І щойно Паркер десь облаштовувався, він одразу починав шукати щось нове й пакувати речі. Кожна нова квартира коштувала йому трохи дешевше за попередню, бо він добре вмів рахувати гроші. Але ним радше рухала не потреба зекономити, а спортивний інтерес. Ми слухали Паркера з пієтетом, який новачки відчувають до експерта. Тоді настала наша черга висловитися, і у вітальню вихлюпнулася мішанина голосів. Зрештою прожектори нашої уваги спрямувалися на місіс Робінсон, чарівну молоду леді, яка прийшла з чоловіком. Я ніколи раніше не бачив цієї пари: Паркер лиш недавно з ними познайомився.

– Якщо вже зайшла мова про квартири, – мовила вона, – Паркере, ви вже знаєте, як нам пощастило? Ми нарешті знайшли помешкання! У Монтеґю-Меншенс.

– О, – вигукнув Паркер, – я завжди казав, що там можна знайти чимало гарних квартир, і за непоганою ціною!

– Так, але ціна цієї квартири не те що непогана – вона непристойно низька. Всього вісімдесят фунтів на рік!

– Але ж… Монтеґю-Меншенс – це будинок неподалік від Найтсбриджа 49 49 Фешенебельний район Лондона. , чи я помиляюся? Може, ви говорите про якусь убогу халупу на околицях, яка зветься так само?

– Ні-ні, це та, що біля Найтсбриджа. От чому ми так зраділи.

– Дивина та й годі! Цього просто не може бути. Але, мабуть, є якісь підводні камені? Великий завдаток?

– Першого внеску ми взагалі не робили!

– Не робили першого внеску! Вщипніть мене хтось! – застогнав Паркер.