Артур Конан Дойл - Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох

Голмс не займався медициною. Він сам якось відповів на це запитання негативно, підтвердивши в такий спосіб думку Стемфорда. Я не бачив також, аби він систематично читав якусь наукову літературу, що знадобилася б для отримання вченого звання та відкрила б чоловікові шлях у світ науки. Однак деякі предмети він вивчав із вражаючим завзяттям і в якихось доволі дивних царинах мав настільки ґрунтовні та точні знання, що часом мене просто приголомшувало. Людина, котра читає поспіль усе, нечасто може похвалитися глибиною своїх знань. Ніхто не стане обтяжувати пам’ять дрібними подробицями, якщо на те немає достатньо вагомих підстав.

Невігластво Голмса було настільки ж разючим, як і його знання. Здавалося, що він практично нічого не знав про сучасну літературу, політику та філософію. Я мав нагоду згадати ім’я Томаса Карлейля, і Голмс наївно перепитав, хто він такий і чим знаменитий. Але коли виявилося, що він зовсім нічого не знає ні про теорію Коперника, ні про будову Сонячної системи, моє здивування досягнуло апогею. Щоб цивілізована людина, котра живе в дев’ятнадцятому столітті, не знала, що Земля крутиться навколо Сонця, – у це я просто не міг повірити!

– Ви, здається, здивовані, – він всміхнувся, дивлячись на моє розгублене обличчя. – Дякую, що мене просвітили, але тепер я спробую якомога швидше все це забути.

– Забути?!

– Бачите, – сказав він, – мені здається, що людський мозок схожий на маленьке порожнє горище, яке можна обставити всім, чим заманеться. Дурень тягне туди всілякий мотлох, який трапиться під руку, а корисні, потрібні речі вже нікуди буде запхати, або, у кращому випадку, до них серед усього цього безладу й не дістанеш. Розумна ж людина ретельно відбирає те, що помістить у своє мозкове горище. Візьме лише інструменти, які знадобляться для роботи, зате їх буде безліч, і всі розкладені в зразковому порядку. Даремно люди гадають, що в цій маленькій кімнатці еластичні стіни та що їх можна розтягувати скільки завгодно. Запевняю, прийде час, коли, набуваючи нове, ви забуватимете щось із колишнього. Тому страшенно важливо, щоб непотрібна інформація не витісняла собою потрібну.

– Так, але не знати про Сонячну систему!.. – вигукнув я.

– На якого біса вона мені потрібна? – перебив співбесідник нетерпляче. – Ну гаразд, нехай, як ви кажете, ми обертаємося навколо Сонця. А якби я дізнався, що ми обертаємося навколо Місяця, це дуже допомогло б мені чи моїй роботі?

Я хотів було спитати, що ж це за робота така, але відчув, що він буде невдоволений. Тому задумався над нашою короткою бесідою та спробував зробити певні висновки. Він не хоче засмічувати голову знаннями, які не потрібні для його мети. Отже, усі накопичені знання він має намір так чи інакше використати. Я подумки перелічив усі галузі знань, в яких він виявив бездоганну обізнаність. Я навіть узяв олівець і записав усе це на папері. Перечитавши список, не зміг утриматися від усмішки. «Атестат» виглядав так:

Шерлок Голмс – його можливості

1. Знання в галузі літератури – жодних.

2. … філософії – жодних.

3. … астрономії – жодних.

4. … політики – слабкі.

5. … ботаніки – нерівномірні. Знає властивості беладони, опіуму й отрути загалом. Не має уявлення про садівництво.

6. … геології – практичні, але обмежені. З першого погляду визначає зразки різних ґрунтів. Після прогулянок показує мені грязюку на штанах і за її кольором та консистенцією визначає, із якої вона частини Лондона.

7. … хімії – глибокі.

8. … анатомії – точні, але безсистемні.

9. … кримінальної хроніки – величезні. Знає, здається, усі подробиці кожного злочину, скоєного в ХІХ столітті.

10. Добре грає на скрипці.

11. Дуже добре фехтує на шпагах й еспадронах, прекрасний боксер.

12. Ґрунтовні практичні знання англійських законів.

Дійшовши до цього пункту, я в розпачі кинув «атестат» у вогонь.

– Скільки не перелічуй усе те, що він знає, – сказав я собі, – неможливо здогадатися, навіщо йому це потрібно й який фах вимагає такого поєднання! Ні, краще відразу облишити даремні спроби!

Я знав, що мій сусід може виконувати скрипкові п’єси, і досить важкі: неодноразово на моє прохання він грав «Пісні» Мендельсона й інші твори, які мені подобалися. Але коли він залишався сам, рідко можна було почути п’єсу або взагалі щось схоже на мелодію. Вечорами, поклавши скрипку на коліна, він відкидався на спинку крісла, заплющував очі й недбало водив смичком по струнах. Іноді лунали гучні, сумні акорди. Іншого разу Голмс видобував звуки, в яких чулися несамовиті веселощі. Вочевидь, вони відповідали його настрою, але чи то звуки народжували той настрій, чи вони самі були породженням якихось химерних думок чи просто примх, цього я ніяк не міг визначити. І, ймовірно, я б протестував проти цих дратуючих «концертів», якби після них, ніби винагороджуючи мене за терпіння, він не програвав цілу низку моїх улюблених речей.