Артур Конан Дойл - Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох

Ми прочитали ці статті за сніданком. Шерлок Голмс кепкував над ними щодуху.

– Я ж казав: що б не трапилося, Лестрейд і Ґреґсон завжди залишаться у виграші!

– Це залежить від того, куди обернеться ця справа.

– Ну що ви, це зовсім нічого не означає. Якщо вбивцю спіймають, то винятково завдяки їхнім старанням; якщо він утече, то незважаючи на їхні зусилля. Одним словом, «мені вершки, тобі корінці», і вони завжди виграють. Що б вони не накоїли, у них завжди знайдуться шанувальники. Un sot trouve toujours un plus sot qui I’admire [9] Дурного всюди мова найде дурнішого за себе славослова ( фр. ). Нікола Буало. «Поетичне мистецтво». Пер. Максима Рильського. .

– Боже, та що там таке? – вигукнув я, почувши в передпокої та на сходах тупіт безлічі ніг і гнівні вигуки нашої домовласниці.

– Це загін кримінальної поліції Бейкер-стрит, – серйозно повідомив Шерлок Голмс.

У кімнату увірвалася ціла орда винятково брудних й обірваних вуличних хлопчаків.

– Струнко! – строго гукнув Голмс, і шестеро голодранців, вишикувавшись у ряд, застигли нерухомо, як маленькі, і, мушу сказати, доволі потворні статуї. – Надалі з доповіддю буде приходити лише Віґґінс, інші нехай чекають на вулиці. Ну що, Віґґінсе, знайшли?

– Не знайшли, сер, – випалив один із підлітків.

– Я так і знав. Шукайте, доки не знайдете. Ось ваша платня, – Голмс дав кожному по шилінгу. – А тепер геть звідсіля, і наступного разу приходьте з хорошими новинами!

Шерлок махнув їм рукою, і хлопчаки, як зграйка пацюків, помчали вниз сходами. Через хвилину їхні пронизливі голоси долинули уже з вулиці.

– Від цих маленьких жебраків більше користі, ніж від десятка полісменів, – зауважив Голмс. – Лише від вигляду однострою в людей дерев’яніє язик, а ці шибеники всюди пролізуть і все почують. Кмітливі хлопці, їм лише бракує організованості.

– Ви найняли їх для Брикстонської справи? – спитав я.

– Аякже, мені треба встановити один факт. Але це лише питання часу. Ага! Зараз ми почуємо щось новеньке про вбивство з помсти. До нас прямує сам Ґреґсон, і кожна риса його обличчя випромінює блаженство. Ось він і прийшов.

Нетерпляче задзеленчав дзвінок; через кілька секунд білявий детектив піднявся сходами, перестрибуючи через три сходинки за раз, і влетів у нашу вітальню.

– Любий колего, привітайте мене! – закричав він, щосили трясучи покірну руку Голмса. – Я розгадав головоломку, і тепер усе ясно як божий день!

Мені здалося, що на виразному обличчі мого приятеля промайнула тінь неспокою.

– Хочете сказати, що натрапили на слід? – поцікавився він.

– Та що там слід! Ха-ха! Злочинець сидить у нас під замком!

– Хто ж він такий?

– Артур Шарпантьє, молодший лейтенант флоту Її величності! – вигукнув Ґреґсон, пихато випнувши груди та потираючи пухкі руки.

Шерлок Голмс із полегшенням зітхнув, і його трохи стиснуті губи розпливлися в посмішці.

– Сідайте й спробуйте ось ці сигари, – сказав він. – Ми надзвичайно хочемо дізнатися, як це вам вдалося. Хочете віскі з водою?

– Не відмовлюся, – відповів детектив. – Останні два дні забрали в мене стільки сил, що я просто валюся з ніг – не стільки від фізичної втоми, звісно, скільки від розумового перенапруження. Ви таке знаєте, містере Голмс, ми ж із вами однаково працюємо головою.

– О, ви мені лестите, – із серйозним виглядом заперечив Голмс. – Отже, яким же чином ви досягнули такого блискучого результату?

Детектив зручно вмостився в кріслі та задимів сигарою. Аж раптом ляснув себе по стегну та зареготав.

– Ні, ось що цікаво! – вигукнув він. – Цей бовдур Лестрейд, котрий вважає себе найрозумнішим із усіх, пішов зовсім хибним слідом! Він шукає секретаря Стенджерсона, а той Стенджерсон так само причетний до вбивства, як ще не народжене дитя. Він уже, мабуть, його й заарештував!

Ця думка здалася Ґреґсону настільки кумедною, що він розсміявся до сліз.

– Й як же ви натрапили на слід?

– Зараз усе розповім. Докторе Ватсон, це, безумовно, строго між нами. Перша проблема полягала в тому, як дізнатися про життя Дреббера в Америці. Інша людина чекала б, поки хтось відгукнеться на оголошення або сам зголоситься дати інформацію про вбитого. Але Тобіас Ґреґсон працює інакше. Пам’ятаєте циліндр, що знайшли біля трупа?

– Пам’ятаю, – підтвердив Голмс. – На ньому була марка: «Джон Ундервуд і сини, Камбервіл-роуд, сто двадцять дев’ять».

Ґреґсон помітно спохмурнів.

– Ось уже ніяк не міг подумати, що ви це помітили, – сказав він. – Ви були в крамниці?