Гилберт Честертон - Дзеркало судді

Якусь мить він задумливо вдивлявся в далечінь, а потім зробив висновок:

— Дивна ця штука — дзеркало: рама, як у звичайної картини, а тим часом у ній можна побачити сотні різних картин, причому дуже живих і які миттєво зникають навіки. Так, було щось дивне в дзеркалі, що висіло у кінці цього коридору з сірими стінами, під зеленою пальмою. Можна сказати, це було чарівне дзеркало, адже в нього особлива доля, тому що відображення, які в ньому з’являлися, пережили його і витали в повітрі серед сутінків, що наповнювали будинок, немов примари, або ж залишилися, немов певна абстрактна схема, немов основа доказу. Принаймні ми могли, немовби за допомогою заклинання, викликати з небуття те, що побачив сер Артур Трейверс. До речі, в словах, які ви сказали про нього, була частка істини.

— Радий це чути, — відгукнувся Бегшоу дещо похмуро, але добродушно. — Які ж це слова?

— Ви сказали, — пояснив священик, — що у сера Артура, ймовірно, є вагомі причини постаратися відправити Орма на шибеницю.

Через тиждень священик знову зустрівся з детективом і дізнався, що відповідні служби вже почали нове дізнання, але воно було перерване сенсаційною подією.

— Сер Артур Трейверс… — почав отець Бравн.

— Сер Артур Трейверс мертвий, — коротко сказав Беґшоу.

— Он як! — вимовив священик схвильовано. — Отже, він…

— Так, — підтвердив Беґшоу, — він знову вистрілив в ту саму людину, тільки вже не відображену в дзеркалі.

Цю історію отець Бравн розповів професорові Крейку, відомому криміналістові, після обіду в клубі, на якому їх представили один одному як людей з однаково нешкідливим хобі, що має пряме відношення до вбивств і грабежів. Оскільки отець Бравн значно применшив свою роль у викладених нижче подіях, ми подаємо їх більш неупереджено. Розмова розпочалася з жартівливої дуелі, в якій міркування ученого, з одного боку, були строго науковими, а висловлювання священика, з іншого, — доволі скептичними.

— Любий пане, — гнівався професор, — хіба ви не вважаєте криміналістику наукою?

— Я просто не впевнений… — відповів отець Бравн. — А ви вважаєте наукою агіографію?

— Що це таке? — різко запитав професор.

— Її зазвичай плутають з географією, — посміхаючись, промовив священик. — Але це — наука про праведників, про святих. Хіба не дивно, темні віки намагалися створити науку про хороших людей, а наш, гуманний і освічений, цікавиться тільки людьми поганими. Гадаю, досвід показав, що вбивцями ставали дуже різні люди.

— А ми вважаємо, що вбивць можна доволі легко класифікувати, — зауважив Крейк. — Список довгий і нудний, але, як на мене, вичерпний. По-перше, всі вбивства можна розділити на два типи: свідомі і несвідомі. Спочатку ми розглянемо останні, оскільки вони значно рідше зустрічаються. Є таке поняття, як манія вбивства, тяга до кровопролиття.

Є також несвідома антипатія, однак до вбивства вона призводить украй рідко.

Тепер перейдемо до вбивства з реальними мотивами, та зазначимо, що деякі з них не до кінця усвідомлені, а інші — романтичні і з присмаком фантазії. Чиста помста — це помста безнадійна. Закоханий убиває суперника, якому він поступився; бунтівник убиває тирана, коли той переміг і поневолив його.

Проте до подібних учинків може спонукати і свідоме прагнення, тоді такі вбивства ми повинні віднести до іншого типу — свідомі злочини. Вони, своєю чергою, діляться на два види. Людина вбиває, щоб украсти або успадкувати те, що є власністю іншого, або запобігти якомусь вчинку. Сюди ж віднесемо вбивство шантажиста або політичного супротивника, а також усунення з шляху якоїсь пасивної перешкоди — дружини або чоловіка, які нам заважають. На мою думку, це доволі ретельно розроблена класифікація, вона охоплює всі випадки, якщо її правильно використати. Проте, гадаю, вона видалася вам дуже нудною. Сподіваюся, я не занадто втомив вас.

— Аніскілечки, — заперечив отець Бравн. — Пробачте мені, якщо я був неуважний; річ у тому, що я думав про людину, яку знав колись. Він був убивцею, але не можу знайти йому місце у вашому музеї. Він не був божевільним, йому не подобалося вбивати. Він не мав ненависти до чоловіка, якого вбив, мало того, ледве знав його, тож не було причин для помсти. Убитий не мав нічого, чого міг би бажати вбивця. Він не заважав своєму вбивці і не міг завадити, навіть хоч якось вплинути на нього змоги не мав. Також тут не замішана жінка, і політика тут ні до чого. Чоловік убив свого ближнього, якого фактично не знав, й убив з дуже дивної причини. Можливо, це єдиний такий випадок у світі.