Гилберт Честертон - Дзеркало судді

Мені усе ж таки все це видається дуже сумнівним. Припустимо, суддя і справді задкував через увесь передпокій, а далі через коридор, але все одно в нього була можливість обрати один з двох шляхів до відступу: він міг попрямувати або в сад, або ж у внутрішні кімнати. Найімовірніше, він обрав би шлях, який веде всередину будинку, хіба не так? Адже там, у кабінеті, лежав заряджений пістолет, там же у нього був і телефонний апарат. Зрештою і лакей його був там, або принаймні він мав підстави так думати. Мало того, тоді він навіть виявився б ближче до своїх сусідів. То чому він відчинив двері, які ведуть у сад, марнуючи дорогоцінні секунди, і вибіг на загумінок, де годі було чекати допомоги?

— Але ж нам достеменно відомо, що він вийшов з будинку в сад, — нерішуче заперечував його співрозмовник. — Це відомо нам достеменно, адже там його і знайшли.

— Ні, він не виходив з будинку з тієї простої причини, що його в будинку не було, — не погоджувався отець Бравн. — Я маю на увазі в ніч убивства. Він був тоді у флігелі. Це вже я, немов астролог, відразу прочитав у темряві за зірками, так-так, за тими червоними і золотими зірочками, які мерехтіли в саду. Адже щит, де вмикалися гірлянди, є у флігелі: лампочки не світилися б узагалі, якщо б сера Гемфрі не було у флігелі. Потім він намагався сховатися у будинку, викликати по телефону поліцію, але вбивця застрелив його на півдорозі на крутому березі ставка.

— Тоді звідки взявся розбитий квітковий горщик, і перевернена пальма, і скалки дзеркала? — закричав Беґшоу. — Та ви самі все це виявили! Це ж ви сказали, що в передпокої була жорстока сутичка.

Священик збентежено моргнув.

— Та невже? — ледь чутно промовив він. — Дивно, не може бути, щоб я таке сказав. В усякому разі, у мене і в думках цього не було. Та якщо мене не зраджує пам’ять, я лише сказав, що в передпокої щось сталося. І там справді щось сталося, але це була не сутичка.

— У такому разі, чому ж дзеркало розбите? — різко запитав Беґшоу.

— Тому що в нього потрапила куля, — переконливо відповів отець Бравн. — Цю кулю випустив злочинець. А пальму, ймовірно, перевернули друзки дзеркала, коли розліталися.

— Ну і куди ще міг він цілити, окрім як у Гвина? — запитав детектив.

— Ви не повірите, але це вже належить до царини метафізики, — промовив церковнослужитель нудьгуючим голосом. — Зрозуміло, у певному сенсі він цілився у Ґвина. Та насправді Ґвина там не було, отож вистрілити в нього вбивця ніяк не міг. Він був у передпокої сам один…

Священик замовк на мить, потім незворушно продовжив:

— Ось у мене перед очима дзеркало, те саме, що тоді висіло в кутку, ще цілісіньке, а над ним довголиста пальма. Навколо напівтемрява, в дзеркалі відбиваються сірі одноманітні стіни, і цілком може здатися, що там коридор. І ще може здатися, ніби людина, чиє відображення у дзеркалі, виходить із внутрішніх кімнат. Цілком може також здатися, ніби це хазяїн будинку — якщо тільки відображення мало з ним хоч би найменшу схожість.

— Хвилинку! — закричав Бегшоу. — Я, здається, починаю…

— Ви самі вже починаєте все розуміти, — промовив отець Бравн. — Ви починаєте розуміти, чому всі підозрювані в цьому вбивстві невинні. Жоден з них за жодних обставин не міг прийняти своє відображення за Ґвина. Орм відразу впізнав би свою кучму жовтого волосся, яку ніяк не сплутаєш з лисиною. Флуд побачив би руду шевелюру, а Ґрін — червоний жилет.

До того ж усі троє низького зросту й одягнені скромно, а тому жоден з них не признав би своїм відображення у дзеркалі високої, худорлявої, літньої людини у фраку. Тут треба шукати когось іншого, такого ж високого і худорлявого. Тому я і сказав, що знаю зовнішність вбивці.

— І що ви хочете цим довести? — запитав Беґшоу, пильно дивлячись на нього.

Священик переривчасто і хрипло засміявся, що геть не пасувало до його звичайно м’якого голосу.

— Я хочу довести, що ваше припущення смішне і просто немислиме, — відповів він.

— Як вас розуміти?

— Я маю намір побудувати захист обвинувачених, — сказав отець Бравн, — на тому факті, що прокурор лисий.

— Господи Боже! — тихо промовив детектив і підвівся, роззираючись по боках.

А отець Бравн продовжив незворушним тоном:

— Ви простежили дії багатьох людей, причетних до цієї справи, ви, полісмени, дуже цікавилися вчинками поета, лакея і журналіста з Ірландії. Але ви зовсім забули про вчинки самого вбитого. Між тим, його лакей був щиро здивований, коли дізнався, що хазяїн повернувся так несподівано. Адже суддя поїхав на званий обід, який не міг швидко закінчитися, оскільки там зібралася вся еліта юриспруденції, — і раптом Ґвин поїхав звідти додому. Він не захворів, тому що не просив викликати лікаря, майже з упевненістю можна сказати, що він посварився з кимось із видатних юристів. Серед цих юристів нам і слід було б насамперед шукати його недруга. Отже, суддя повернувся додому і пішов у свій флігель, де зберігав усі особисті папери, що торкалися державної зради. Але видатний юрист, який знав, що в цих паперах містяться якісь докази проти нього, додумався піти за суддею, який мав намір його викрити. Він теж був у фраку, тільки в кишені цього фрака лежав револьвер. Ось і вся історія: ніхто навіть не дійшов би до правди, якби не дзеркало.