Агата Кристи - Небезпека «Дому на околиці»

– А все ж ви не можете сказати, в чому полягала несправність?

– Підіть спитайте в гаражі у Мотта, коли хочете. Там вам пояснять. Здається, відкрутилася якась залізяка, словом, щось зовсім простеньке. Я ще подумала, чи то, бува, не шкодороб Еллен із нею грався… (Так звуть мою «надію та опору», що впустила вас сюди, і в неї є маленький хлопчик – ну а їх хлібом не годуй, дай повозитися з машиною.) Вона, звісно, клялася-божилася, що той і близько не підходив до автомобіля. Гадаю, попри всі балачки Мотта, там просто щось розхлябалося від тривалої експлуатації.

– А де ваш гараж, мадемуазель?

– З іншого боку будинку.

– Його тримають замкненим?

Очі Нік розширилися від здивування.

– О, ні, звісно, ні.

– Тож будь-хто міг возитися з машиною, лишившись непоміченим?

– Ну… напевно… гадаю, що так. Але ж це чиста маячня.

– Ні, мадемуазель. Це не маячня. Ви не розумієте. Вам загрожує небезпека, серйозна небезпека. Це кажу вам я. Я! Невже ви не знаєте, хто я?

– І хто ж? – мовила, затамувавши подих, Нік.

– Я – Еркюль Пуаро.

– А, – кинула та, але радше розчарованим тоном. – Он воно що.

– Вам відоме це ім’я, еге ж?

– О так.

Дівчина тривожно пересмикнулася, а в очах проступив якийсь зацькований вираз. Пуаро пильно спостерігав за нею.

– Вам ніяково, і це, гадаю, означає, що ви не читали моїх книг.

– Ну… ні… не всі. Але ім’я, звичайно, чула.

– Мадемуазель, ви ввічлива маленька облудниця. – Тут я здригнувся, згадавши схожі слова, які прозвучали в готелі «Маджестик» того ж дня після ланчу. – Я й забув, ви ще зовсім дитина – то звідки ж вам знати його? Як швидко минає слава! Ось зараз мій друг вам пояснить…

Нік перевела погляд на мене, а я, дещо збентежено прокашлявшись, проказав:

– Мсьє Пуаро – видатний… е-е… був видатним детективом.

– Ах, mon ami , – вигукнув той, – невже це всі слова, які ви можете підшукати?! Mais dis donc ! [19] Та скажіть же ( фр. ). Скажіть мадемуазель, що я унікальний, неперевершений, найвеличніший детектив, який будь-коли жив на світі!

– Тепер у цьому немає потреби, – холодно промовив я. – Ви вже самі їй сказали.

– О так, але все ж вийшло б пристойніше, якби мені не довелося поступитися власною скромністю. Співати осанну самому собі не годиться.

– Не варто тримати пса, якщо сам мусиш гавкати, – погодилася Нік із напускним співчуттям. – А хто, до речі, цей «пес»? Гадаю, доктор Вотсон.

– Мене звуть Гастінґс, – сухо мовив я.

– Як «битву при» [20]у 1066-му, – умить зорієнтувалася та. – Хто сказав, наче я неосвічена? Ну й ну, оце так чудасія. Гадаєте, хтось дійсно хоче вкоротити мені віку? От що полоскотало б нерви. Але такого, звісна річ, насправді не буває – лише у книжках. Підозрюю, мсьє Пуаро – мов той хірург, що розробив нову операцію, чи лікар, який виявив екзотичну болячку, – ставить усім і кожному свій коронний діагноз.

– Sacré tonnerre ! [21]– гримнув на неї детектив. – Ви посерйознішаєте чи ні? Невже вас, сьогоднішню молодь, нічим не проймеш? Погані були б жарти, мадемуазель, якби ви лежали в саду біля готелю гарненьким трупиком з охайненькою дірочкою – в голові, а не в капелюшку. Тоді б ви не сміялися, еге ж?

– На спіритичному сеансі чувся потойбічний регіт… – відрізала дівчина. – Гаразд, давайте серйозно, мсьє Пуаро: це вкрай люб’язно з вашого боку й усе таке інше, але тут неминуче йдеться про випадковість.

– Ви вперта, наче сам диявол!

– Від нього я й отримала своє ім’я. Про мого дідуся подейкували, що він продав душу нечистому. Вся округа кликала його «Старим Ніком» [22] Old Nick ( англ. ) – евфемізм на позначення чорта (пор. укр. чорний , рогатий тощо). . Не стариган був, а чистісінька злюка, зате з таким, як він, не засумуєш. Я його просто обожнювала і скрізь хвостиком ходила за ним. От мене й нарекли – услід за «Старим Ніком», «Чортом» – «Малою Нік», «Чортеням». А так я взагалі-то Маґдала.

– Незвичне ім’я.

– Еге, воно в нас на кшталт династичного. У роду Баклі було до холєри Маґдал. Онде висить одна. – Вона кивнула в бік портрета на стіні.

– А! – тільки й сказав Пуаро. А відтак, перевівши погляд на інший портрет, над каміном, спитав: – О це ваш дідусь, мадемуазель?

– Так. Привертає увагу, еге ж? Джим Лазарус хотів купити цю картину, але я не продала: у мене слабкість до Старого Ніка.

– А-а.

Пуаро хвилинку помовчав, а потому вкрай серйозно промовив:

– Revenons à nos moutons [23]. Послухайте, мадемуазель. Я заклинаю вас поставитися до цього серйозно. Вам загрожує небезпека. Сьогодні хтось стріляв у вас із пістолета «Маузер»…