Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Професійна втіха, яка пролунала в густому басі професора Бернсдорфа, підказала інспектору Нілу принаймні одну річ.

– Судячи з твоїх слів, не думаю, щоб ти вважав цю смерть природною, – сухо зауважив він.

– Жодного собачого шансу на те, що він помер природною смертю, – енергійно підтвердив доктор Бернсдорф. – Я, звісно, кажу неофіційно, – докинув він із запізнілою обережністю.

– Звичайно, звичайно. Щодо цього не сумнівайся. Його отруїли?

– Безперечно. Більше того, знову ж таки неофіційно, тільки між нами двома, я готовий побитися об заклад, що знаю, якою отрутою його отруїли.

– Справді? Якою ж?

– Таксином, мій хлопче, таксином.

– Таксином? Ніколи не чув про таку отруту.

– Я знаю, що ти про неї не чув. Це вкрай незвичайний випадок. На диво незвичайний. Я й сам ніколи б її не виявив, якби мені не довелося мати з цим справу три або чотири тижні тому. Кілька дівчаток зготували чай для своїх ляльок – вони зірвали ягоди з тисового дерева й укинули їх у чай.

– То оце і є та отрута? Вона міститься в ягодах із тисового дерева?

– У ягодах або в листі. Надзвичайно сильна отрута. Таксин, звичайно ж, належить до алкалоїдів [3] Алкалоїд – органічна речовина рослинного походження, наділена отруйними або наркотичними властивостями. . Не думаю, щоб досі мені траплявся випадок, де цю отруту застосовували б умисне. Тому справа, яку ти тепер розслідуєш, видається мені надзвичайно цікавою й рідкісною… Ти собі не уявляєш, Ніле, як обридло мені лікувати людей, що отруїлися гербіцидами. Тому отруєння таксином – для мене справжня втіха. Звісно, я можу й помилитися, ти мене, ради Бога, не цитуй, але я так не думаю. Гадаю, тобі це теж цікаво. Принаймні, щось новеньке.

– Подія надзвичайно цікава для всіх, окрім самої жертви. Я правильно тебе зрозумів?

– Авжеж, бідолашному чоловікові не пощастило, – досить байдужим тоном підтвердив доктор Бернсдорф.

– Він щось сказав, перед тим як померти?

– Один із твоїх людей сидів біля нього з блокнотом. Він занотував усі подробиці. Вмирущий знову белькотів про чай, ніби йому щось підсипали в чай на службі – це, звичайно, повна нісенітниця.

– Чому нісенітниця? – гостро запитав інспектор Ніл, якому його невичерпна фантазія вже намалювала картину, як розкішна міс Ґросвінор кладе кілька тисових ягід у заварку чаю, і йому вельми не хотілося відразу ж відкинути цю версію як необґрунтовану.

– Тому що ця отрута не могла подіяти так швидко. А я так розумію, що симптоми отруєння з’явилися відразу по тому, як він випив чай?

– Так вони кажуть.

– Річ у тому, що дуже мало отрут діють у такий спосіб, якщо не брати до уваги ціанідів, звичайно, й, можливо, чистий нікотин…

– А тут точно не було застосовано ціанід або нікотин?

– Мій любий чоловіче. У такому разі він би помер, раніше, аніж приїхала швидка допомога. О ні, тут не йшлося про щось подібне. Я було запідозрив застосування стрихніну, але конвульсії мали зовсім інший вигляд. Хоч і неофіційно, звичайно, проте я готовий заприсягтися своєю репутацією, що то був таксин.

– А який потрібен час, щоб ця отрута почала діяти?

– По-різному – за різних обставин. Через годину. Через дві години, через три години. Небіжчик справляє враження людини, яка любила попоїсти. Якщо він справді добре поснідав, то це вповільнило процес.

– Поснідав, – замислено повторив інспектор Ніл. – А й справді, схоже, що фатальним для нього виявився сніданок.

– Сніданок, яким його почастували Борджа [4] Папська родина XV ст., члени якої часто використовували отруту, щоб поквитатися з ворогами. , – весело засміявся доктор Бернсдорф. – Що ж, бажаю тобі успішного полювання, хлопче.

– Дякую, докторе. Я хотів би поговорити зі своїм сержантом, перш ніж ти покладеш слухавку.

Знову на протилежному кінці дроту почулися гудки та клацання, а десь далеко – примарні голоси. А тоді, як неминуча прелюдія до розмови із сержантом Геєм, пролунало важке сопіння.

– Вітаю вас, сер, – сказав він із тривожними нотками в голосі.

– Ніл слухає. Вмираючий сказав перед смертю щось таке, що мені треба знати?

– Він сказав, то був чай. Чай, який він випив в офісі. Але лікар каже, що ні…

– Це мені відомо. Більше нічого?

– Ні, сер. Але мушу повідомити вам одну дивну річ. Це стосується костюма, у якому він був, – я перевірив, що він мав у кишенях. Звичайні речі: хусточку, ключі, дрібні гроші, гаманець, – але, крім усього цього, була одна річ, яка мене здивувала. Я кажу про праву кишеню його піджака. Там було зерно.