Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Цікава штука звички. Оцей жест рукою був її звичкою, подумав він. Недавно він ще десь бачив такий жест. Хто ж то був? Зовсім недавно…

Раптом він згадав, і йому перехопило подих. Жінка зі зйомних квартир Шоу …

Він застиг на місці, у голові паморочилося. Це неможливо… неможливо… І все ж, Ромейн Гайлґер – актриса.

Королівський адвокат підійшов ззаду й поплескав його по плечу.

– Уже привітав нашого клієнта? Ледь вирвався з петлі. Ходімо до нього.

Та маленький адвокат забрав руку з плеча.

Він хотів тільки одного: побачитися з Ромейн Гайлґер віч-на-віч.

Але та зустріч відбулася набагато пізніше, і її місце не має значення.

– Отже, ви здогадалися, – сказала вона, коли адвокат розповів їй про свої припущення. – Обличчя? Це було досить просто, і світло того газового ріжка було надто слабке, щоб ви помітили макіяж.

– Але чому… Чому?

– Чому я діяла сама? – Вона злегка посміхнулася, пригадавши, коли востаннє використала цю фразу.

– Так продумати виставу!

– Знаєте, друже, я мусила врятувати його. Свідчень відданої жінки було б недостатньо, і це ви дали мені зрозуміти. Але я дещо знаю про психологію натовпу. Якщо свідчення вирвуть від мене як зізнання, викривши перед лицем закону, то ставлення до обвинуваченого одразу ж зміниться на краще.

– А купка листів?

– Лише один з них, основний, можна назвати, як ви там кажете, сфабрикованим.

– А той чоловік, Макс…

– Ніколи не існував, приятелю.

– Я все-таки гадаю, – ображено сказав містер Мейгерн, – що ми могли б витягти його звідти законним шляхом.

– Я не наважилася ризикувати. Бачте, ви вважали, що він не винен…

– А ви знали це? Розумію, – кивнув пан Мейгерн.

– Мій шановний містере Мейгерн, – сказала Ромейн. – Ви нічого не зрозуміли. Я знала, що він винен!

– І ось що я вам скажу – це та сама жінка, жодного сумніву!

Капітан Гейдок глянув на нетерпляче жваве обличчя свого друга й зітхнув. Йому хотілось, щоб Еванс не був таким позитивним і таким життєрадісним. Завдяки своїй кар’єрі, набутій у морях, старий морський капітан навчився не втручатись у те, що його не стосується. Його ж друг, колишній інспектор слідчого відділу кримінальних справ, мав іншу життєву філософію. «Діяти згідно з отриманою інформацією» – ось його девіз у ті часи, і він удосконалив це до такого рівня, що тепер сам здобував собі інформацію. Інспектор Еванс був дуже розумним енергійним офіцером, що заслужив просування по службі й дістав його. Навіть тепер, коли він пішов у відставку зі служби й осів у заміському котеджі своїх мрій, його професійний інстинкт був активним.

– Рідко забуваю обличчя, – повторював він самовдоволено. – Місіс Ентоні… так, це таки місіс Ентоні. Коли ви сказали «місіс Мерровдін», я одразу знав, хто це.

Капітан Гейдок тривожно покрутився в кріслі. Родина Мерровдін була його найближчими сусідами, за винятком самого Еванса, тож ідентифікація місіс Мерровдін як колишньої героїні cause célèbre [2] Відома справа ( фр. ) посилювала його стрес.

– Це було дуже давно, – мовив він якось невпевнено.

– Дев’ять років тому, – сказав Еванс, як завжди точно. – Дев’ять років і три місяці. Пам’ятаєте ту справу?

– Поверхнево.

– Ентоні виявився охочим поїсти миш’як, – продовжив Еванс, – то вони її виправдали.

– Що ж, чому б ні?

– Жодних причин. Єдиний вирок, який вони могли їй винести, спираючись на докази. Усе цілком правильно.

– Тож усе гаразд, – промовив Гейдок. – І не розумію, чому нас це повинно турбувати.

– Кого турбує?

– Гадав, що вас.

– Зовсім ні.

– То все закінчилось, і справа закрита, – підсумував капітан. – Якщо місіс Мерровдін у якийсь період її життя так не пощастило перебувати під слідством за вбивство й бути виправданою…

– Зазвичай бути виправданим не вважається нещастям, – перебив Еванс.

– Ви знаєте, що я маю на увазі, – продовжив капітан Гейдок роздратовано. – Якщо ця нещасна леді набула такого жахливого досвіду, яке ми маємо право все це розворушувати, чи не так?

Еванс не відповів.

– Ну ж бо, Евансе. Ця леді була невинувата, ви ж самі казали.

– Я не говорив, що вона невинувата. Я сказав, що її виправдали.

– Однаково.

– Не завжди.

Капітан Гейдок, що почав був вибивати свою люльку об бильце, зупинився й випростався у кріслі із дуже настороженим виразом обличчя.

– Аго-го-гов, – вимовив він. – Куди це вас вітром відносить? Гадаєте, вона не була невинна?