Агата Кристи - Кишеня, повна жита

Міс Марпл легенько нахилила голову набік.

— То що ви хочете сказати цим конкретно, мені цікаво знати, інспекторе?

— Розумієте, міс Марпл, можна дивитися на події цілком тверезим поглядом. Це вбивство було вигідне кільком людям. Зокрема, я можу сказати, одній людині. Друге вбивство принесло вигоду тій самій людині. Третє вбивство, либонь, можна назвати вбивством про всяк випадок, скоєним із міркувань безпеки.

— Але що ви називаєте третім убивством? — запитала міс Марпл.

Її очі кольору яскраво-синьої китайської порцеляни глянули проникливим поглядом на інспектора. Він кивнув головою.

— Так. Схоже, ви маєте причину запитувати про це. Знаєте, одного дня, коли заступник комісара розмовляв зі мною про ці вбивства, щось у його словах здалося мені помилкою. Звичайно, я в ті хвилини думав про дитячого віршика. Король у себе в конторі, королева у вітальні, а служниця за палацом вішає лахи.

— Справді, — сказала міс Марпл. — У віршику така послідовність, але в дійсності Ґледіс була вбита раніше, аніж місіс Фортеск’ю, чи не так?

— Думаю, що так, — сказав Ніл. — Я, власне, не маю підстав сумніватися, що було саме так. Її тіло знайшли тільки пізно ввечері того дня, і, звичайно, було важко визначити, скільки часу вона була мертва. Але я особисто думаю, що її було вбито близько п’ятої години, бо інакше…

Міс Марпл продовжила його думку:

— Бо інакше, вона, безперечно, занесла б до бібліотеки й другу тацю.

— Саме так. Вона занесла до бібліотеки тацю з чаєм, принесла другу тацю в хол, і тоді щось сталося. Вона щось побачила чи почула. Питання в тому, що саме привернуло її увагу. То міг бути Дюбуа, який спускався сходами з кімнати місіс Фортеск’ю. То міг бути приятель Ілейн Фортеск’ю, молодик на ім’я Джералд Райт, який увійшов у бічні двері. Хоч би хто то був, він покликав її від таці з чаєм і заманив у сад. А коли це сталося, то її смерть настала майже відразу, живою надовго затриматися вона там не могла. Надворі було холодно, а вона була вдягнена лише в легкий хатній одяг.

— Звичайно, ви маєте цілковиту рацію, — сказала міс Марпл. — Ту ситуацію ніяк не можна описати словами «А служниця за палацом лахи вішає свої». Вона не могла розвішувати свої лахи у вечірній час, і вона не вийшла б до мотузки з білизною, не накинувши на себе пальта. Ні, то був камуфляж, як і прищепка на носі, щоб підігнати події під віршик.

— Ось тут і починається справжня фантасмагорія, — сказав інспектор Ніл. — Починаючи звідси, я не здатний дивитися на події одними очима з вами. Я не можу — мушу вам признатися, що не можу — проковтнути цю аналогію з віршиком.

— Але все сходиться, інспекторе. Ви не можете не погодитися, що саме так усе й відбулося.

— Так, але не зовсім так, — пробурчав інспектор Ніл, — адже послідовність порушена. Я маю на увазі, що віршик з усією очевидністю підказує, що дівчину було вбито третьою. Але ми знаємо, що третьою було вбито королеву. Адель Фортеск’ю померла не раніше, як між двадцять п’ятою хвилиною на шосту й за п’ять хвилин шостою. Але Ґледіс на той час, безперечно, була вже мертва.

— А це вже очевидне порушення того порядку, який ми бачимо у віршику, — сказала міс Марпл.

Інспектор Ніл стенув плечима.

— Можливо, ми надто прискіпуємося. Усі смерті відповідають тексту дитячого віршика, і я думаю, це все, чого потребував убивця. Але я говорю й міркую зараз так, ніби перебуваю на вашому боці. А зараз я опишу вам свій погляд на справу, міс Марпл. Я відкидаю геть дроздів, і жито, і все таке інше. Я повертаюся до тверезих фактів, і здорового глузду, і тих причин, які спонукають розумово здорових людей чинити вбивства. Насамперед розгляньмо смерть Рекса Фортеск’ю й кому вона була вигідна. Правду кажучи, вона була вигідна багатьом людям, але передусім його синові Персівалу. Його сина Персівала того ранку в «Тисовій хатині» не було. Він не міг підкласти отруту батькові в каву чи в будь-яку їжу, що він споживав за сніданком. Чи, принаймні, до такого висновку ми прийшли спочатку.

— Справді, ситуація була такою. — Очі в міс Марпл засвітилися. — Потрібен був певний метод, щоб підкласти отруту, і я багато про це міркувала, ви знаєте, і мені прийшло в голову кілька думок. Але, звичайно, довести бодай одне з моїх припущень неможливо.

— Не бачу ніякої шкоди в тому, аби розповісти вам те, що відомо мені, — сказав інспектор Ніл. — Таксин підклали до нової банки з мармеладом. Ту банку поставили на стіл під час сніданку, і містер Фортеск’ю з’їв верхній шар її солодкої начинки. Згодом хтось викинув ту банку з мармеладом крізь вікно в кущі, а схожу банку з приблизно тією самою кількістю з’їденого мармеладу було поставлено в буфет. Банку в кущах було знайдено, і щойно мені повідомили результат аналізу. Там виявлено очевидні сліди таксину.