Агата Кристи: Вбивство у «Східному експресі»

— У цьому є свої переваги, — мовив Пуаро, — якщо ви вкажете тому, хто вам збрехав, на правду, вони зазвичай її визнають, — часто з несподіванки. Важливо вгадати правильно, щоб досягти такого ефекту.

Це єдиний підхід до цієї справи. Я обираю пасажирів по черзі, вислуховую їхні свідчення та кажу сам собі: « Якщо той чи той обманює, то в чому саме і яка в них на це причина ?». І я відповідаю: якщо вони обманюють — якщо , зауважте, — це може бути лише з певної причини про певну річ. Ми це виконали дуже вдало з графинею Андрені. Ми продовжимо тепер використовувати той самий метод із кількома іншими особами.

— І припустимо, друже, що ваш здогад не виправдається?

— То одна особа у будь-якому разі позбавиться підозри.

— Ах! Процес виключення.

— Саме так.

— І кого ми візьмемо за наступного?

— Ми візьмемоа того pukka sahib , полковника Арбатнота.

Полковник Арбатнот був очевидно незадоволений викликом у вагон-ресторан на другу розмову. На його обличчі був погрозливий вираз, коли він сів та промовив:

— Що?

— Прошу мене пробачити за те, що викликаю вас удруге, — мовив Пуаро. — Та є ще деяка інформація, яку, я гадаю, ви можете нам надати.

— Невже? Я маю сумнів.

— Для початку, бачите цей йоржик для люльки?

— Так.

— Він не ваш?

— Не знаю. Я не ставлю на них особисті помітки.

— Чи вам відомо, полковнику Арбатнот, що ви є єдиним серед пасажирів вагона «Стамбул—Кале», хто курить люльку?

— У такому разі, він, можливо, — один із моїх.

— Ви знаєте, де його знайшли?

— Жодного поняття.

— Поряд із тілом вбитого чоловіка.

Брови полковника Арбатнота піднялися.

— Чи можете, полковнику Арбатнот, сказати нам, як він міг там опинитися?

— Якщо ви маєте на увазі, чи то я його там загубив, то — ні, не я.

— Чи заходили ви колись до купе містера Ретчетта?

— Я навіть ніколи з ним не спілкувався.

— Ви з ним ніколи не спілкувались і ви його не вбивали?

Брови полковника знову підскочили вгору, наче сардонічно.

— Якби я це зробив, то навряд чи повідомив би вас про цей факт. Проте я не вбивав цього чоловіка.

— Ах, гаразд, — пробурмотів Пуаро. — Це неважливо.

— Перепрошую?

— Я сказав, що це — неважливо.

— О! — Арбатнот мав приголомшений вигляд. Він неспокійно оглядав Пуаро.

— Бо, бачте, — продовжив маленький чоловічок, — йоржик не має великого значення. Я сам можу навести одинадцять прекрасних пояснень його наявності там.

Арбатнот витріщився на нього.

— Насправді я хотів вас побачити із зовсім іншого приводу, — не зупинявся Пуаро. — Міс Дебенгем, напевно, вам говорила, що я підслухав дещо сказане вам на станції Конья?

Арбатнот не відповідав.

— Вона сказала: «Не зараз. Коли все закінчиться. Коли все буде позаду». Чи знаєте ви, про що йдеться?

— Перепрошую, мсьє Пуаро, але я змушений відмовитись відповідати на це запитання.

— Pourquoi?

Полковник сказав напружено:

— Я порадив би вам запитати саму міс Дебенгем, про що йдеться.

— Я запитав.

— І вона відмовилась розповісти?

— Так.

— Тож, я гадаю, має бути цілковито зрозуміло, навіть для вас, що я не промовлю ні слова.

— Ви не виказуватимете секрету леді?

— Можна й так сказати, якщо вам це більше подобається.

— Міс Дебенгем сказала, що це стосується її особистих справ.

— То чому б не сприйняти це так, як є?

— Тому що, полковнику Арбатнот, міс Дебенгем можна назвати дуже підозрілою особою.

— Нонсенс, — промовив полковник із теплотою.

— Не нонсенс.

— У вас нічого на неї немає.

— А як щодо того, що міс Дебенгем була компаньйонкою-гувернанткою у домі Армстронґів у той час, коли викрали маленьку Дейзі Армстронґ?

Запала хвилина мертвої тиші.

Пуаро злегка кивнув головою.

— Бачте, — мовив він, — ми знаємо більше, ніж ви думаєте. Якщо міс Дебенгем невинувата, то чому вона приховала цей факт? Чому вона сказала, що ніколи не була в Америці?

Полковник прочистив горло.

— Ви часом не помиляєтесь?

— Я не помиляюся. Чому міс Дебенгем збрехала мені?

Полковник Арбатнот знизав плечима.

— Краще запитайте в неї. Усе-таки, я думаю, ви помиляєтесь.

Пуаро голосно гукнув. З’явився офіціант із дальнього кінця вагона.

— Підіть запитайте англійську леді з купе № 11, чи вона не буде така ласкава прийти сюди.

— Bien, Monsieur .

Чоловік пішов. Четверо за столом сиділи мовчки. Обличчя полковника Арбатнота мало такий вигляд, наче було витесане з дерева: замкнуте та незворушне.