Петер Адамс - Позичене обличчя

— Якщо Енн не сама заподіяла собі смерть і я знайду винуватця, зажену йому ножа під ребра, бог мені свідок — заприсягався Фінніген, наче не слухаючи старої.

— Не кажи так, — застерегла його місіс Скрогг. — На твоєму сумлінні і так уже стільки всього, що мусиш благати прощення в господа. Тобі не личить роль ангела помсти. Облиш, нарешті, контрабанду, живи чесною працею, і я поверну тобі гроші, які нібито заборгував тобі Джером.

— Нібито? — розгнівався Фінніген. — Яка вже там чесна праця, коли треба годувати дюжину п'явок, у яких доводиться орендувати землю… Присягаюсь тобі…

— Присягаюсь, присягаюсь! — перервала його місіс Скрогг кволим голосом. — Коли саме ти одержиш гроші — вирішую я. І годі про це!

— Годі чи не годі — визначаєш не ти! — Фінніген ударив кулаком по столу або по стільцю і зайшовся реготом. — Ти вже одною ногою стоїш у могилі, а вперта, як ослиця. Але затям, Ейліс, — я не з ваших святенників. Так чи інакше, до грошей своїх я доберуся! Проте для тебе було б краще розплатитися зараз!

— Ах, дай мені спокій, — з досадою відказала місіс Скрогг. — Я навіть не знаю, де сховано гроші.

— Зате я знаю. Там, де сховано заповіт, який зробить тебе жебрачкою. Десь у твоєму власному домі. І, можливо, одна з твоїх любих дочок тримає його в руках. Це була б таки божа справедливість!

Унизу, в залі, почулися кроки — певно, вечеря скінчилася. Девітт відійшов од дверей. Чи доречно розмовляти з місіс Скрогг у присутності Фіннігена? Ні — вирішив він.

Надворі було вже зовсім темно. Девітт оглянув подвір'я притулку. Поряд з будинком для прислуги був сарай, до нього прибудовано гараж, де стояв старий, але ще цілком пристойний форд, між подвір'ям та городом була теплиця.

Повернувшись до головної будівлі, він побачив, що в їдальні все ще світиться. Заглянув усередину. Двоє дебелих сільських дівчат відсунули убік стіл і встановлювали декорації: зоряний обрій, скеля з пап'є-маше, колони, дерева. З'явились і перші актори: дві дами у кринолінах, у білих перуках, з чорними косметичними мушками на припудрених старечих обличчях. Вони махали віялами, кокетували з чоловіками, які йшли за ними в обшитому золотом вбранні з маленькими шпагами при боці. Кожному з них було не менше сімдесяти. Мала розігруватись якась містерія, бо на скелю підіймався, важко дихаючи, мім у чорній накидці, в чорному м'якому капелюсі з червоним пером, а між колонами з'явився старий у білому вбранні. Обидва несли в руках картонні маски, які можна купити на новорічному ярмарку, з короткими паличками внизу, щоб тримати їх перед обличчям. Маскою чорного була потворна сатанинська пика, а білого — миротворний лик ангела. Між ними (поки дами і добродії танцювали менует) виринула третя символічна постать — Смерть з косою. Убрана в сіре трико з намальованими на ньому ребрами, вона тримала перед своїм обличчям білу маску-череп.

Повернувшись у Кілдар, Девітт під'їхав до готелю. Лайн зустріла його дуже привітно, приготувала для нього найкращу кімнату — велику, затишну, з балконом. Стеля вибілена, стіни обклеєні новими шпалерами. Підлогу ще не встигли пофарбувати, але ретельно вимили і застелили килимом. У каміні палав вогонь, на ліжку свіжа білизна, стіл накритий для вечері. Лайн нагріла навіть ванну в кінці коридора. Старомодна ванна, вже пожовкла, розмальована голубими русалками, що пустували між водоростей, була начищена до блиску; два білих рушники висіли напохваті.

Коли Девітт помився, Лайн принесла вечерю — випускну яєчню з салом, сир, компот і пляшку вина, хоч знала, що Девітт не п'є.

Він глянув на дівчину. Ясно-голуба оксамитна сукня без прикрас, проста, але елегантна, дуже пасувала їй. Світле волосся мінилося золотом у відблисках каміна. Зморшки навколо рота й очей були непомітні у м'якому світлі настільної лампи. Стомлений, похмурий, Девітт раптом забув про своє бажання лишитися на самоті.

Лайн сіла в крісло біля каміна, а зголоднілий Девітт накинувся на яєчню.

— О'Брайн ще раз заходив сюди, — сказала дівчина. — Він був надто люб'язний, і це мені не подобається. Видно, щось замислив, але ні пари з уст.

— Пропоную вам, Лайн, — Девітт налив склянку вина і підніс їй, — говорити про що завгодно, тільки не про смерть Енн і все, що з нею зв'язане. Розкажіть мені краще про себе.

— Вона лежить у труні там, унизу, в пивному залі. — Лайн, здавалося, зовсім його не слухала. — Під стіл поставлено чан з льодом. Кінець серпня, надто тепло… Яка жахлива смерть! Я довго розглядала обличчя Енн. Смерть така страшна. Страшнішого нема нічого…