Агата Крісті: Таємниця індіанського острова

Ну що ж, він виграв! Він виявився щасливим! Щасливим і, звичайно, вправним. Він був обізнаним фахівцем своєї справи — та цього ще не досить для успіху. Потрібно, щоб і поталанило. І йому таки пощастило! Точний діагноз, кілька вдячних клієнток — жіночок з грошима та з відповідним становищем у суспільстві — й пішов поголос: «Вам слід звернутися до Армстронга — зовсім молодий, але вже такий обізнаний. Візьміть бідолашну Пем: роками ходила до різних лікарів, а варто було звернутися до Армстронга, і він одразу ж поставив правильний діагноз».

Машина успіху почала свої оберти. Ї наслідки не забарилися — доктор Армстронг став популярним лікарем.

Тепер дні його були насичені по саме нікуди. В нього не лишалося й вільної хвилинки. Тому цього серпневого ранку, залишаючи Лондон, він щиро радів, що їде на кілька днів на якийсь острів біля узбережжя Девону. Ні, це не був відпочинок у повному розумінні слова. Лист, якого він одержав, складали досить розпливчасті вирази, та зовсім не розпливчастим виявився чек, доданий до листа. Цілком пристойний гонорар. У цих Оуенів, певно, грошима хоч греблю гати. Либонь, чоловік занепокоєний здоров'ям дружини і хоче мати кваліфікований висновок лікаря так, щоб дружина й гадки про це не мала. Вона й слухати не хоче, щоби показатися лікареві, а з її нервами…

Нерви! Брови в доктора метнулися догори. Хай йому грець із цими жінками та їхніми нервами! А втім, для бізнесу це зовсім непогано. Половина жінок із тих, що зверталися до нього, не хворіли ні на що інше, опріч нудьги, та вони б вам не віддякували, коли б ви їм отак відверто й сказали! Та, зрештою, завше можна відшукати якусь недугу.

«Дещо порушено стан вашого, — далі якийсь мудрований термін, — втім, нічого серйозного, можна його привести до норми. Лікування не складне».

Так, медицина не винайшла досі ліпших ліків, аніж віра у зцілення. А він якраз добре вмів навіювати цю віру…

Як то чудово, що він зумів вчасно отямитись після тієї неприємної справи десять — ні, п'ятнадцять років тому. Це був критичний момент. Тоді ледве не загинуло все, чого він так наполегливо домагався. Після того удару він докорінно змінився. В нього вистачило волі назавше кинути пити. Та він може заприсягнутися, що був тоді на волосинку від краху.

Пролунав пронизливий автомобільний гудок, і повз нього зі швидкістю 80 миль на годину, несамовито виючи сиреною, промчався величезний «супер-спортс далмейн». Доктор Армстронг майже втиснув машину у парапет. Чорт забери цих молодих лобурів — гасають стрімголов по шляхах! Як він їх ненавидів! Ось і цього разу він був на волосинку від загибелі…

Тоні Марстон мчав шляхом на Міер і мовчки розмірковував: «Кількість машин, що сяк-так пересуваються по шляхах, жахлива, Завжди хтось стирчить на твоєму шляху, перешкоджає. До того ж, воліє тягтися обов'язково посеред дороги! Ні, на наших англійських шляхах не розженешся… Інше діло — Франція, там ти можеш-таки дати собі волю…»

Зупинитися в цій глушині, вихилити скляночку чи поспішити далі? Ще є час! Лишилася якась сотня миль — і все. Ні, він таки замовить тут склянку джину з імбирним лимонадом. Дуже палючий день!

А на цьому острівці, либонь, можна буде як слід порозважатися, якщо буде гарна погода, звичайно. Цікаво, хто такі ці Оуени? Певно, смердючі вискочки, яким нікуди гроші дівати. От у кого нюх на людей такого сорту, так це в Борсука. А що ж йому, бідоласі, робити: адже своїх грошей у нього ані шеляга…

Гадаю, вони розуміються на чаркуванні. Нічого не знати заздалегідь, коли маєш справу з отими суб'єктами, що позаробляли грошенят, не будучи народжені для цього. Шкода, що та історія відносно Габріель Терл, яка нібито придбала Індіанський острів, виявилася брехнею. Тоні Марстон був би ладен опинитися на острові серед почту, що оточує кінозірок. Але ж можна сподіватися, що там усе-таки знайдеться кілька дівчаток…

Вийшовши з бару, Марстон потягнувся, позіхнув, глянув на блакитне небо й вліз до свого «далмейна». Кілька молодих жінок із захопленням дивилися на нього. Відмінна статура, сто вісімдесят сантиметрів зросту, кучеряве волосся й яскраво-блакитні очі на засмаглому обличчі привертали увагу до себе.

Він натиснув на акселератор, і машина з гуркотом помчала вузенькою вуличкою. Кілька стариків і хлопчаків злякано повідскакували. Отямившись, хлопчаки ще довго зачаровано дивилися вслід автомобілю.

Тріумфальний марш Ентоні Марстона тривав.

Поїзд повільно відходив від Плімута. Крім Блора, в купе був тільки один пасажир — літній джентльмен із затьмареним поглядом — мабуть, колишній морський вовк. Він якраз закуняв. Містер Блор ретельно переглядав запис у кишеньковому блокнотику.