Уїлкі Коллінз - Місячний камінь

Неспроможні повернути втрачений скарб силоміць, три жерці-охоронці, переодягнувшись, почали стежити за ним. Минали покоління за поколіннями; воїн, який вчинив святотатство, загинув жахливою смертю; Місячний камінь переходив, приносячи з собою прокляття, від одного незаконного власника до іншого, але, незважаючи на всі перипетії, наступники трьох жерців-охоронців і далі стежили за своїм скарбом, чекаючи того дня, коли Вішну-охоронець поверне їм їх священний камінь. Минуло вісімнадцяте століття. Алмаз потрапив до рук Тіппу, серінгапатамського султана, який прикрасив ним руків'я свого кинджала і зберігав серед найцінніших скарбів своєї збройової палати. Навіть тоді — в самому палаці султана — троє жерців-охоронців таємно продовжували пильнувати алмаз. У почті Тіппу було троє іноземців, які заслужили довір'я свого володаря, перейшовши (можливо, тільки про людське око) в магометанську віру. Ходили чутки, ніби ці троє офіцерів і були переодягнуті жерці.

Так розповідали в нашому таборі фантастичну історію Місячного каменя. Вона ні на кого з нас не справила серйозного враження. Лише мій кузен Гернкасл, захопившись фантастикою, повірив цій легенді. В ніч перед штурмом Серінгапатама він ні з того ні з сього розгнівався на мене й на інших за те, що ми назвали всю цю історію байкою. Виникла безглузда суперечка, і в Гернкаслі виявився його нестримний характер. З властивою йому хвалькуватістю кузен заявив, що, як тільки англійська армія оволодіє Серінгапатамом, ми побачимо той алмаз на його пальці. Цю несподівану репліку зустріли гучним реготом, і на цьому, гадали ми всі, справа закінчилась.

Тепер дозвольте розповісти, що сталося в день штурму.

Кузен мій і я були розлучені на самому початку наступу. Я не бачив його ні під час переправи через річку, ні тоді, коли ми підняли англійський прапор на першому проломі, ні тоді, коли ми перейшли через рів і, відвойовуючи кожен крок, вступили в місто. Я зустрів Гернкасла тільки смерком, коли місто було вже наше і генерал Берд сам знайшов мертвого Тіппу під купою вбитих.

Нас обох прикомандирували до загону, посланого, за наказом генерала, припинити грабування та безпорядки, що виникли після нашої перемоги. Набрід, що разом з військом удерся до міста, творив великі безчинства. Справа ускладнювалась тим, що солдати проникли в приміщення, де лежали скарби, і почали грабувати золото й коштовне каміння. Я зустрівся із своїм кузеном на подвір'ї перед палатами зі скарбами, куди ми прийшли для того, щоб встановити дисципліну серед наших солдатів. І відразу побачив, що запальний Гернкасл до краю збуджений кривавим побоїщем, через яке ми пройшли. На мою думку, він був нездатний виконати свій обов'язок.

У палатах зі скарбами панували безладдя й розгул, проте насильства я ще не бачив. Солдати, якщо можна так висловитись, легковажно знеславлювали свій мундир. Обмінюючись грубими примовками й дотепами, вони раптом згадали в пустотливому жарті історію алмаза. І там, де лунав іронічний вигук: «А хто знайшов Місячний камінь?», грабіж спалахував з новою силою. Поки я марно намагався відновити порядок, на другому кінці подвір'я почувся пронизливий крик, і я негайно побіг туди, побоюючись, щоб знову не почалось мародерство.

Я підійшов до відчинених дверей і натрапив на тіла двох мертвих індусів, що лежали на порозі. (По їхній одежі я впізнав двірцевих офіцерів).

У цей час знову пролунав крик, і я миттю влетів до кімнати, що, як виявилось, була зброєвою палатою. Третій індус, смертельно поранений, упав біля ніг людини, яка стояла до мене спиною. Ця людина обернулася в ту мить, коли я увійшов, і я побачив Джона Гернкасла із смолоскипом у одній руці і закривавленим кинджалом у другій. Коли він повернувся до мене, камінь, вправлений у руків'я кинджала, зблиснув вогнем. Вмираючий індус підвівся навколішки, показав на кинджал у руках Гернкасла і, прохрипівши на своїй рідній мові: «Прокляття Місячного каменя лежить на тобі і на твоїх нащадках!», упав мертвим на підлогу.

Не встиг я отямитись, як у кімнату вбігли солдати мого загону. Кузен мій, немов божевільний, кинувся їм назустріч.

— Звільніть кімнату, — закричав він мені, — і поставте біля дверей варту!

Коли Гернкасл кинувся на солдатів із смолоскипом та кинджалом, вони відступили. Я поставив двох вірних людей з мого загону на варту до дверей. До ранку я більше не зустрічався з кузеном.

На світанку грабування все ще тривало, і генерал Берд привселюдно, з барабанним боєм, оголосив, що всякий злодій, спійманий на місці злочину, хто б він не був, буде повішений. Присутність поліцейського офіцера підтверджувала, що генерал не жартує. Тут, у натовпі, що слухав цей наказ, я знову зустрівся з Гернкаслом.