Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

Вирішивши послати мою дружину в Лондон, я домовився з нею, що мета цієї поїздки буде подвійна. Вкрай була потрібна доглядальниця для страждущої Меріан — така, щоб була однаково віддана і недужій, і мені. На щастя, в моєму розпорядженні була одна з найнадійніших та високоталановитих жінок на світі. Я маю на увазі шановану мадам Рюбель. Я вручив моїй дружині листа до мадам Рюбель, якого Елеонора мала відвезти до її помешкання.

У призначений день місіс Клементс і Анна Катерік зустріли мене на станції. Я чемно провів їх до купе. Так само чемно посадив мадам Фоско в інше купе того самого поїзда. Пізно ввечері моя дружина повернулася в Блеквотер, виконавши всі мої доручення із найбездоганнішою точністю. З нею приїхала й мадам Рюбель. І моя дружина привезла мені адресу місіс Клементс. Подальші події засвідчили, що ця осторога була зайва. Місіс Клементс добросовісно повідомила леді Глайд своє лондонське місце перебування. Зважаючи на можливі майбутні потреби, я зберіг її листа.

Того самого дня я мав коротку розмову з лікарем, під час якої запротестував, во ім'я священного людинолюбства, проти його методів лікування. Він розмовляв зухвало, як це буває з усіма невігласами. Я не виказав ніякого обурення. Сварку я відклав до тієї нагоди, коли мені потрібно буде посваритись.

Потім я сам виїхав із Блеквотера. Мені необхідно було винайняти в Лондоні резиденцію для себе — з огляду на сподівані події. Так само необхідно було мені залагодити одну невеличку родинну справу з містером Ферлі. Я знайшов потрібний мені будинок у Сент-Джонз-Вуді. І розшукав містера Ферлі — в Ліммеріджі, Камберленд.

Таємно ознайомившись із змістом листа Меріан, я довідався, що вона запропонувала містерові Ферлі запросити леді Глайд на певний час у Ліммерідж, аби тим самим полегшити родинні труднощі подружжя Глайдів. Я мудро дозволив цьому листу дійти до місця призначення, відчуваючи, що шкоди від цього не буде, а все може вийти на добро. Отож я постав перед очі містера Ферлі, аби підтримати пропозицію Меріан — із деякими поправками, які, на щастя для мене та моїх планів, були неминучі завдяки її хворобі. Необхідно було, щоб леді Глайд, діставши запрошення від свого дядечка, вирушила з Блеквотера сама й щоб вона, на його пораду, зупинилась переночувати в домі своєї тітоньки (тобто в моєму домі в Сент-Джонз-Вуді). Щоб цього добитись та щоб узяти в містера Ферлі такого листа-запрошення, я і поїхав у Ліммерідж. Досить буде сказати, що цей джентльмен був однаково немічний і розумом і тілом та що я застосував до нього всю могуть мого характеру. Я прийшов, побачив і переміг Ферлі.

Повернувшись до Блеквотер-Парку (із дядечковим запрошенням у кишені), я довідався, що недоладне лікування того недоука призвело до вельми тривожних змін у ході хвороби Меріан. Лихоманка перейшла в тиф. Того самого дня леді Глайд намагалась проникнути в кімнату недужої, щоб її доглядати. Ми з нею не почували одне до одного взаємної симпатії — вона завдала непростимої рани моїм почуттям, обізвавши мене шпигом; вона була каменем спотикання на шляху моєму й Персіваля, — і, попри все це, моя великодушність не дозволяла мені зумисне піддати її небезпеці заразитися тифом. Водночас я не боронив їй наражатися на небезпеку самій. Коли б вона зуміла заразитися й захворіти, то весь той хитромудрий вузол, якого я так ревно й терпляче вив'язував, був би, можливо, розрубаний сліпим ударом долі. Але втрутився лікар — не пустив її до кімнати.

Я ще до того радив послати по лондонського лікаря. Тепер нарешті так і зробили. Приїхав лікар із Лондона й підтвердив мій діагноз. Криза була тяжка. Але на п'ятий день після того, як почався тиф, ми вже мали надію, що наша чарівна пацієнтка видужає. За цей час я ще раз їздив у Лондон: зробив остаточні розпорядження щодо мого дому в Сент-Джонз-Вуді, переконався, таємно розпитавши людей, що місіс Клементс нікуди не переїхала, й домовився про деякі дрібнички з чоловіком мадам Рюбель. Пізно ввечері я повернувся. Ще через п'ять днів лондонський лікар оголосив, що наша чудова Меріан уже поза небезпекою і не потребує більш ніяких ліків, а тільки дбайливого догляду. Це була саме та нагода, на яку я чекав. Тепер, коли вже можна було обійтися без медичної допомоги, я зробив перший хід у грі, посварившися з лікарем. Він був одним із численних свідків, які мені заважали і яких необхідно було позбутись. Жвава суперечка між нами (Персіваля я попередив заздалегідь, і він відмовився втрутитись) призвела до бажаного наслідку. Я обрушився на того нікчему неподоланною лавиною благородного гніву й одним махом вимів його з дому.