Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

З тієї самої причини я не розповідав тут про те, якою розрадою була для мене братня любов Пески, коли я зустрівся з ним після мого несподіваного від'їзду з Ліммеріджа. Я не описував тут, як мій маленький вірний друг проводжав мене на корабель, коли я відпливав до Центральної Америки, та як він галасливо радів моєму поверненню, коли ми зустрілися знов у Лондоні. Якби тоді я почував, що маю право прийняти Песчину пропозицію допомогти мені, я б давно вже вивів його на ці сторінки. Але, хоч я знав його бездоганну чесність і мужність, на які міг цілком покластись, я не був так само певен у його вмінні мовчати. Тільки тому всі свої розслідування я провадив сам-один. Тепер усім, мабуть, зрозуміло, що Песка не був цілковито відірваний від мене та моїх інтересів, — просто він не був пов'язаний з подіями останніх місяців. Він повсякчас лишався тим відданим, ладним на самопожертву другом, яким був усе своє життя.

Та, перш ніж звернутися до Пески по допомогу, мені треба було самому подивитись, що за людина той, із ким мені доведеться мати справу. Адже доти я і в очі не бачив графа Фоско.

Через три дні після нашого повернення з моря, я сам подався у Сент-Джонз-Вуд, на Форест-Роуд, десь між десятою та одинадцятою ранку. Погода була чудова, я мав кілька годин вільного часу. Я сподівався почекати трохи та й діждатися, поки графові закортить вийти на прогулянку. Впізнати він навряд чи мене впізнав би, побачивши за дня, адже того єдиного разу, коли він ішов за мною і простежив мене аж до самого помешкання, була темна ніч і він не міг роздивитися мого обличчя.

Я нікого не запримітив у чільних вікнах його будинку. Тоді я пройшов мимо, звернув за ріг і заглянув через невисокий садовий мур. Одне із задвіркових вікон долішнього поверху було відчинене навстіж і затягнуте сіткою. Я нікого не побачив, але до мене долинули спочатку пронизливий пташиний посвист і співи, а тоді й густий розкотистий голос, який я зразу впізнав за описом Меріан.

— Летіть на мій мізинчик, мої лю-лю-любесенькі! — кликав голос. — Вилітайте з клітки! Стрибайте нагору по східцях! Раз, два, три — нагору! Три, два, раз — наниз! Раз, два, три — віть-віть-віть!

Граф дресирував своїх канарок, як робив це і в часи Меріан у Блеквотер-Парку.

Я трохи почекав. Ось посвист і співи припинились.

— Ідіть сюди та поцілуйте мене, мої любесенькі! — мовив глибокий голос.

Відповіддю йому були щебет і писк, пролунав низький, Масний смішок, і все змовкло. А десь за хвилину я почув, як відчинилися вхідні двері. Я повернувся й пішов назад, до чільної сторони дому. Лункий розкотистий бас величаво підніс над тишею лондонського передмістя чудову арію з «Мойсея» Россіні. Відчинилась і зачинилась хвіртка палісадника. Граф вийшов на прогулянку.

Він перейшов вулицю й попрямував до західних околиць Ріджентс-Парку. Я зостався на протилежному боці й пішов туди ж, тримаючись трохи віддалік од нього.

Меріан підготувала мене до його величезного зросту, страхітливої опасистості й показної жалоби у вбранні, але не до разючої свіжості, бадьорості й життєвої сили цієї людини. Свої шістдесят років він ніс так легко, мовби їх було менше сорока. Підбивши свого капелюха трохи набакир, він ішов собі легкою, пружною ходою, помахуючи великим ціпком із золотою головкою й мугикаючи під ніс. Час від часу він поглядав із чудовою поблажливою усмішкою на будинки й сади обабіч вулиці, якою він ішов. Сказати б комусь приїжджому, що вся ця околиця належить графові, то він би й не здивувався. Граф ні разу не озирнувся і, здавалось, не звертав особливої уваги ні на мене, ні на будь-кого з перехожих, хіба що вряди-годи по-батьківському добродушно всміхався й підморгував діткам та їхнім няням, що траплялися йому дорогою. Отак він вів мене все далі, аж поки ми опинилися біля крамниць на західній стороні парку.

Тут він зупинився біля кондитерської, зайшов туди (може, зробити замовлення) і зараз же вийшов із тістечком у руці. Катеринщик-італієць крутив перед кондитерською свою катеринку, на якій сиділа миршава скулена мавпочка. Граф зупинився, відкусив шматок тістечка і врочисто простяг решту мавпочці.

— Бідний мій чоловічку, — мовив він з іронічною ніжністю, — у вас голодний вигляд! В ім'я священного людинолюбства я пропоную вам трохи підснідати!

Катеринщик жалісливо простяг руку по милостиню від незнайомого добродія. Граф зневажливо здвигнув плечима й рушив далі.

Ми йшли на вулицю до розкішніших крамниць між Нью-Роуд та Оксфорд-Стріт. Граф знов зупинився і зайшов до невеличкої оптичної крамнички, де у вікні видніло оголошення про те, що тут лагодять окуляри тощо. Звідтіля граф вийшов із театральним біноклем в руках, ступив кілька кроків і став перед афішею, виставленою у вікні музичної крамниці. Уважно переглянув афішу, поміркував хвилинку — й підкликав порожній кеб, що саме проїжджав мимо.