Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

Хоча нерви мої були не досить чулі, щоб я міг розрізнити запах плебейських пальців, який так вразив нюх містера Ферлі, мій смак був достатньо розвинений, і я, погортавши малюнки, віддав їм належне. Здебільшого це були чудові зразки англійських акварелей, і вони, звісно, заслуговували дбайливішого догляду з боку їхніх колишніх господарів.

— Цим малюнкам, — почав я, — треба дати лад. Як на мене, вони дуже цінні...

— Перепрошую, — урвав мене містер Ферлі. — Ви не заперечуватимете, якщо я слухатиму вас із заплющеними очима? Навіть це світло ріже мені очі. Так?

— Я хотів сказати, що малюнки заслуговують, щоб на них потратити час і зусилля...

Зненацька містер Ферлі знов розплющив очі й почав безпорадно поводити ними в напрямку вікна.

— Благаю, вибачте мені, містере Гартрайт, — прошелестів він, — але мені почулися голоси якихось жахливих дітей в саду — у моїм саду! Там, під вікнами...

— Я нічого не чув, містере Ферлі.

— Зробіть ласку — досі ви були такі поблажливі до моїх бідних нервів, — зробіть ласку, підніміть трішечки крайчик фіранки... Тільки щоб не впало на мене сонце, містере Гартрайт! Підняли фіранку? Так? Будьте ласкаві, вигляньте в сад, переконайтеся...

Я уволив і цю його волю. Сад був огороджений глухим муром. Жодної душі не видно було в тому священному закутку. Я сповістив містера Ферлі про цей радісний факт.

— Тисячу разів дякую. Приверзлось, мабуть. Хвалити бога, в домі нема ніяких дітей, але ж слуги (ці люди народжуються без нервів!), бува, підохочують сільських дітей. Що за шибеники ті діти! Господи, які шибеники! Признатися вам, містере Гартрайт? Я так хотів би вдосконалити їхню конструкцію! От ніби природа зумисне створила їх як спеціальні механізми для кричання. У нашого чарівного Рафаеля уявлення про дітей куди привабливіші, чи не так?

І він показав на картину, де вгорі були зображені традиційні голівки херувимів італійської школи, — жовтаві кулі хмар правили їм за небесну підпору для підборідь.

— Оце зразкова родина! Ідеал! — мовив містер Ферлі, косуючи на херувимів. — Такі милі кругленькі личка! Такі милі ніжні крильця і — більш нічого! Ні брудних ніг, щоб ганяти довкола, ні крикливих горлянок, щоб верещати. Яка незмірна вищість мрії над реальністю!.. Я знов заплющу очі, з вашого дозволу. То ви справді опорядите малюнки? Я такий радий! Чи треба нам ще щось владнати? Якщо й треба щось, то я забув. Знов подзвонимо нашому Луї?

На цю хвилину я так само палко бажав швидше закінчити нашу зустріч, як, певне, бажав того й сам містер Ферлі. Я надумав обійтися без послуг лакея — краще сам довідаюся про необхідне.

— Єдине, про що я хотів запитати вас, містере Ферлі, — сказав я, — стосується до моїх уроків з молодими леді.

— Ось воно! — вигукнув містер Ферлі. — Ох, мав би я досить сил, щоб цим зайнятись! Але ж сил у мене немає. Хай молоді леді, що будуть користуватись вашими люб'язними послугами, містере Гартрайт, самі про це подумають, вирішать і все таке. О, моя небога дуже любить ваше чарівне мистецтво. І досить добре знається на ньому, щоб розуміти, наскільки вона в ньому слабка. Прошу вас, допоможіть їй. Так... Що там у нас іще? Нічого! Ми з вами досить добре порозумілись, чи не так? Не смію відривати вас надовше від вашого радісного покликання. Як приємно усе владнати, як легко на душі, коли кінчиш діло! Вам не тяжко буде подзвонити Луї, щоб він відніс теку до вашої кімнати?

— Я сам віднесу її, містере Ферлі, якщо дозволите.

— Справді? Ви такий сильний? Як приємно бути сильним! А ви певні, що не впустите її? Я такий радий, що ви у мене в Ліммеріджі, містере Гартрайт. Я такий замучений, що й не сподіваюсь часто тішитись вашим товариством. Вам не тяжко буде постаратись, виходячи, не грюкнути дверима та не впустити теки на підлогу? Спасибі вам. Обережніше з портьєрами, будь ласка, — щонайменший шум мов ножем крає мої нерви. Ну, на все добре!

Коли блідо-зелені портьєри стулилися за мною, коли позаду лишилися оббиті повстю двері, я на мить зупинився у невеличкому круглому холі, й глибоке зітхання полегкості вирвалося мені з грудей. Вийшовши від містера Ферлі, я ніби знов виринув на поверхню після того, як був глибоко пірнув у холодну воду.

Засівши за ранкову роботу в своїй ошатній студії, я насамперед надумав якомога рідше ходити до покоїв господаря дому, хіба трапиться такий неймовірний випадок, що він сам пошанує мене своїм запрошенням. Вирішивши отак вдало питання, як мені бути з ним надалі, я знову здобув душевну рівновагу, порушену пихатим панібратством і нахабною чемністю містера Ферлі. Решта мого ранку минула спокійно, за приємною роботою: я переглядав малюнки, розкладав їх, обрізував обшарпані краї та робив усе необхідне для окантування. Може, я встиг менше, ніж мав би встигнути зробити, але що ближча була друга година, то більше я нетерпеливився. Мені не сиділося на місці, я не міг зосередитись, зовсім простенька моя робота ніяк не хотіла посуватися вперед.