Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

Отак вона говорила, граційно та жартівливо, а я не уривав її, лише час від часу докидав незначущі «так», «авжеж», яких вимагала чемність. Але останнє її запитання, вірніше, одне випадкове слово «пригод», легко злетівши з її вуст, повернуло мене до моїх думок про жінку в білому. І я вирішив з'ясувати для себе той таємничий зв'язок, що, напевне, існував між безіменною втікачкою з божевільні та покійною господинею Ліммеріджу.

― Навіть коли б я був найневгамовнішим із смертних, — сказав я, — то ще якийсь час не став би жадати пригод. Якраз напередодні від'їзду я мав дивну пригоду і запевняю вас, міс Голкомб, що спогадів про неї мені стане на все моє перебування в Ліммеріджі, коли не на довше.

— Та що ви кажете, містере Гартрайт! Розкажете мені?

— Ви маєте на це повне право. Річ у тім, що головна дійова особа тієї моєї пригоди — молода жінка, зовсім мені незнайома, як, мабуть, і вам, згадала ім'я покійної місіс Ферлі у виразах, сповнених найщирішої подяки й шани.

— Згадала ім'я моєї матері? Ви надзвичайно мене заінтригували! Прошу, розказуйте далі.

І я розповів про обставини, за яких мені стрілася жінка в білому, ще й дослівно повторив усе, що та сказала про місіс Ферлі та про Ліммерідж. Міс Голкомб не зводила з мене променистого, допитливого погляду. Обличчя її виражало живий інтерес і подив, але не більше. Вона, очевидно, була так само далека від розгадки цієї таємниці, як і я сам.

— Ви певні, що вона говорила саме про мою матір? — перепитала вона.

— Цілком певен. Хоч би хто була та жінка, вона вчилася колись у сільській школі в Ліммеріджі, місіс Ферлі була дуже добра до неї, тож вона, плекаючи вдячну пам'ять про небіжчицю, любить і молиться за всю родину Ферлі. Вона знає, що місіс Ферлі та її чоловік померли, і вона говорила про міс Ферлі так, ніби вони зналися змалку.

— Ви начебто сказали, що родом вона не з цих місць?

— Так, вона сказала, що народилася в Гемпшірі.

— І вам так і не пощастило з'ясувати, хто вона?

— Так і не пощастило.

— Дуже дивно. Гадаю, що ви правильно вчинили, містере Гартрайт, лишивши сердешну на волі, адже вона у вашій присутності нібито не вчинила нічого ненормального. Але шкода, що ви не досить рішуче намагалися вивідати її ім'я. Ми повинні неодмінно розгадати цю таємницю, так чи інакше. Але ви краще не кажіть про це ні містерові Ферлі, ні моїй сестрі. Я певна, що обоє вони, так само, як і я, не знають, ні хто вона, ні яке відношення мала до нашої сім'ї в минулому. До того ж вони, хоч і зовсім по-різному, але дуже нервові та вразливі, й ви тільки розсердите одного, стривожите другу, і не буде з того ніякого пуття. Що ж до мене, то я аж палаю цікавістю і від цієї хвилини всю свою енергію віддам розгадуванню цієї таємниці. Коли моя мати вийшла заміж за містера Ферлі-старшого й переїхала до Ліммеріджа, вона дійсно відкрила тут сільську школу. Ця школа й досі існує. Але із старих учителів нікого не зосталося — хто помер, а хто виїхав. Отже, з цього боку ніхто нічого нам не підкаже. Єдине, що я можу придумати...

На цьому нашу розмову урвав прихід слуги. Він оголосив, що містер Ферлі буде радий бачити мене після сніданку.

— Зачекайте в холі, — за мене відповіла йому міс Голкомб своїм ясним і рішучим голосом. — Містер Гартрайт зараз прийде... Я тільки хотіла сказати, — провадила вона вже до мене, — що у нас із сестрою лишилось дуже багато материних листів: частина — адресованих моєму батькові, частина — містерові Ферлі-старшому. Не маючи іншої змоги дістати потрібні нам відомості, я зараз же перечитаю листування моєї матері з містером Ферлі. Він полюбляв жити в Лондоні, а в своєму сільському домі майже не бував. І моя мати звикла докладно розповідати йому в листах про все, що діялося в Ліммеріджі. В її листах повно згадок про школу, за яку вона всякчас клопоталась. Думаю, що, перш ніж ми з вами побачимося знову, я дещо розкопаю... Другий сніданок о другій годині, містере Гартрайт. Я матиму втіху познайомити вас із моєю сестрою, і ми всі разом поїдемо кататись, — покажемо вам наші улюблені краєвиди. Отже, прощавайте — до другої години.

Вона кивнула мені з чарівною грацією, з тією витонченою товариськістю і приязню, якою було пройняте все, що вона робила й говорила, і щезла за дверима в глибині кімнати. А я вийшов у хол і подався за слугою на мою першу зустріч з містером Ферлі.

Мій провідник вивів мене нагору, в коридор, по якому ми прийшли знову до моєї спальні. Зайшовши до неї, він одчинив двері до ще одної кімнати й попросив мене зазирнути туди.