Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів

— Я вірю кожному вашому слову, пані, — сказав Шерлок Холмс. — Вам, імовірно, дуже важко розповідати про це. Що ж, зробімо так: я говоритиму сам і, якщо помилюся в чомусь суттєвому, ви мене виправите. Лист було написано за намовлянням Степлтона?

— Він його диктував.

— Він, імовірно, говорив вам, що сер Чарльз візьме на себе всі витрати з шлюборозлучного процесу?

— Так.

— А потім, коли лист було відіслано, переконав вас не ходити на побачення?

— Він сказав, що перестане поважати самого себе, якщо гроші на процес дасть хтось інший. Божився, що, незважаючи на свою бідність, віддасть останнє пенні, аби тільки знищити перешкоду, що стає на заваді нашому щастю.

— Він, напевне, досить послідовний у своїх учинках! Отже, про подальші події ви нічого не чули й довідалися про смерть сера Чарльза лише з газет?

— Саме так.

— І Степлтон узяв з вас слово, що ви нікому не скажете про побачення, яке намічалося?

— Так. Він сказав, що смерть сера Чарльза сталася за досить загадкових обставин і, якщо про листа довідаються, мене підозрюватимуть. Він залякав мене, і я вирішила мовчати.

— Так, розумію. Та все-таки щось вас насторожило?

Місіс Лайонс опустила очі, мабуть, не наважуючись відповісти.

— Я добре знаю цю людину, — сказала вона нарешті. — Але якби він не обдурив мене, я б його не видала.

— Загалом, вам пощастило, — сказав Шерлок Холмс. — Він був у ваших руках і чудово знав про це, а ви все-таки залишилися живі. Останні місяці ви ходили по краю безодні. А тепер, місіс Лайонс, дозвольте попрощатися з вами. Але ми ще, мабуть, побачимося…

— Ну от, усе помалу з’ясовується, туман розсіюється, — сказав Холмс, коли ми знову вийшли на станційну платформу до приходу лондонського експреса. — Незабаром я зможу пункт за пунктом відтворити цей злочин — мабуть, найсенсаційніший злочин нашого часу. Криміналісти скажуть, що щось подібне вже було, і, звичайно, згадають убивства в Гродно, в Україні, у 1866 році й Андерсона з Північної Кароліни, але наша справа має своєрідні риси. Ми навіть зараз не можемо пред’явити прямих доказів цьому підступному хитрунові. Але, Ватсоне, згадаєте моє слово: на той час, коли ми ляжемо спати, все буде з’ясовано.

Лондонський експрес з гуркотом підкотив до станції, і з вагона першого класу вискочила на платформу маленька кремезна людина, чимось схожа на бульдога. Ми привіталися, й завдяки тій шанобливості, з якою Лестрейд ставився до мого товариша, мені стало зрозуміло, що він багато чого збагнув відтоді, як вони почали працювати разом. Я чудово пам’ятав, скільки презирства викликали колись у цього практика логічні докази нашого аматора теорій.

— Ну, як визначна справа? — запитав Лестрейд.

— Такого давно не бувало, — сказав Холмс. — У нас у запасі дві вільних години. Їх варто витратити на обід, а потім, Лестрейде, ми почастуємо вас найчистішим нічним повітрям Дартмура й допоможемо вам прочистити горло від лондонського туману. Ніколи тут не були? Тоді ви нескоро забудете своє перше знайомство з цими місцями.

Одним з недоліків Шерлока Холмса — якщо тільки можна це назвати недоліком — було те, що він ніколи й ні з ким не ділився своїми планами аж до їхнього здійснення. Така таємничість пояснювалася почасти владною натурою цієї людини, яка любила керувати навколишніми і вражати їхню уяву, почасти професійною обережністю, яка стримувала його від непотрібного ризику. Хай там як, але ця риса характеру Шерлока Холмса завдавала багато прикрощів тим, хто працював з ним як його агенти або помічники. Я сам часто потерпав від неї, але те, що мені довелося витримати за цю тривалу подорож у пітьмі, перевершило всі мої минулі муки. Перед нами було непросте випробування, ми були готові завдати останнього, вирішального удару, а Холмс затято мовчав, і я міг тільки здогадуватися про його наміри. Моє нервове напруження дійшло до межі, коли раптом в обличчя нам війнуло холодним вітром і, поглянувши в пітьму, на пустельні простори, що тяглися обабіч вузької дороги, я зрозумів, що ми знову опинились на болотах. Кожен крок коней, кожен поворот коліс наближав нас до розв’язки всіх цих подій.

У присутності візника, найнятого в Кумбі-Тресі, не можна було говорити про справу, і ми, незважаючи на хвилювання, розмовляли про якісь дрібниці.