Артур Дойл - Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

«Якщо вам дороге життя і у вас здоровий глузд , уникайте боліт».

Слово « боліт » було написано чорнилом.

— То, може, — мовив сер Генрі Баскервіль, — ви розтлумачите мені, містере Холмсе, що це, в біса, означає і хто так цікавиться моїми справами?

— А що скажете на це ви, докторе Мортімере? Цього разу тут нема нічого надприродного, авжеж?

— Так, сер, але цей лист міг послати той, хто переконаний, що у всій цій історії задіяні надприродні сили.

— У якій історії? — гостро спитав сер Генрі. — Невже, джентльмени, ви знаєте про мої справи трохи більше, ніж я сам?

— Сер Генрі, ви дізнаєтеся про все, перш ніж підете звідси, обіцяю вам, — сказав Шерлок Холмс. — А тепер краще візьмімось до цього надзвичайно цікавого документа, який склали й надіслали поштою учора ввечері. У вас є вчорашнє число «Таймса», Ватсоне?

— Отам, у кутку.

— Чи можу я попросити вас... подайте, будь ласка, сторінку з передовою статтею. — Він швидко пробіг очима колонки. — «Про вільну торгівлю» — чудовий допис. Дозвольте-но прочитати мені уривок вголос.

«Якщо хто-небудь намагатиметься переконати вас, що та галузь промисловості, у якій ви маєте власні інтереси, перебуває під захистом протекційних тарифів, уникайте таких людей, бо здоровий глузд має вам підказати, що подібна система врешті-решт підірве наш прибуток і порушить спокійне життя нашого острова, дороге нам усім».

— Що ви про це скажете, Ватсоне? — вигукнув Холмс, задоволено потираючи руки. — Дивовижний задум, чи не так?

Доктор Мортімер глянув на Холмса, як лікар на тяжкохворого пацієнта, а сер Генрі Баскервіль обернув до мене свої здивовані карі очі.

— Я не дуже знаюся на тарифах і на такому іншому, — мовив він, — але мені здається, що ми трохи відхилилися.

— Навпаки, як на мене, ми йдемо гарячими слідами, сер Генрі. Ватсон знає мої методи краще за вас, але побоююсь, що змісту цього уривка не збагнув навіть він.

— Так, я справді не бачу тут ані найменшого зв’язку.

— І все ж, любий мій Ватсоне, тут є такий тісний зв’язок, що одне просто-таки переплітається з іншим. «Якщо», «у», «вас», «уникайте», «здоровий глузд», «і», «вам», «життя», «дороге». Невже ви не бачите, звідки взято ці слова?

— Хай йому біс, ваша правда! Оце розум! — вигукнув сер Генрі.

— Якщо вас і досі бере сумнів, то погляньте на слова «здоровий глузд» — їх вирізано разом.

— Ану-бо... Так, справді!

— Містере Холмсе, я навіть уявити собі такого не міг, — сказав доктор Мортімер, зачудовано дивлячись на мого друга. — Здогадатися, що слова вирізано з газети, — це ще зрозуміло; але назвати цю газету, та ще й допис, з якого їх узято, — це вже занадто для найбагатшої уяви. Як ви про це здогадалися?

— Сподіваюся, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса?

— Звичайно, можу.

— Яким чином?

— Це мій фах. Різниця помітна сама собою. Надбрівні дуги, вилиці, будова щелепи...

— Мій фах теж має свої особливості. Для моїх очей різниця між борґесом на шпонах, яким складають передовиці «Таймса», і сліпим друком півпенсових вечірніх газет так само помітна, як для вас — різниця між неграми й ескімосами. Знання шрифтів — одна з найперших вимог до детектива, хоча мушу признатися, що замолоду я сплутав якось «Лідс Мерк’юрі» з «Вестерн Морнінґ Ньюс». Але передовицю «Таймса» ні з чим не сплутаєш, і ці слова могли вирізати лише звідти. Лист було відіслано вчора, тож усе говорило про те, що нам слід передусім зазирнути до вчорашнього числа.

— Отже, містере Холмсе, — мовив сер Генрі Баскервіль, — хтось склав цей лист, вирізавши ножицями...

— Ножицями до нігтів, — урвав його Холмс. — Ви помітили, які вони коротенькі? Щоб вирізати слова « здоровий глузд », довелося зробити два надрізи.

— Саме так. Хтось вирізав ці слова короткими ножицями і понаклеював їх...

— Гумовим клеєм, — підказав Холмс.

— Гумовим клеєм на папір. Але цікаво, чому слово «боліт» написано чорнилом?

— Бо його не знайшли в газеті. Всі інші слова дуже звичні, їх легко відшукати в будь-якому дописі, а слово «болото» трапляється набагато рідше.

— Що ж, таке пояснення цілком можливе. А що ви ще побачили в цьому листі, містере Холмсе?

— Одну-дві речі, хоча автор силкувався якнайстаранніше знищити всі сліди. Як ви самі бачите, адресу написано друкованими літерами. Але «Таймс» — це газета, що нечасто потрапляє до рук простолюду. Звідси можна зробити висновок, що лист склала освічена людина, яка намагалася видати себе за простака й навмисне змінила почерк, — побоюючись, що її викриють, якщо не тепер, то пізніше. До того ж, зверніть увагу, що слова наклеєно нерівним рядком, — деякі з них повзуть угору. Слово «життя», наприклад, сидить зовсім не на місці. Це свідчить або про недбалість, або про хвилювання й поспіх автора. Врешті-решт, я схильний до другої думки, бо справа з цим листом була надто важлива, щоб автор поставився до неї недбало. Якщо ж він і справді поспішав, то цікаво, чому, — адже посланий учора лист так чи інакше застав би сера Генрі в готелі. Може, автор боявся, що хтось зашкодить йому? Але хто?