Артур Дойл - Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

— О Боже! Невже туди ніхто не дивився?

— Крім мене, ніхто.

— І ви нічого не знайшли?

— Там важко було щось розібрати. Сер Чарльз, мабуть, простояв там хвилин п’ять або десять.

— Чому ви так гадаєте?

— Бо попіл двічі струшувався з його сигари.

— Чудово! Такий колега нам до вподоби, Ватсоне. А сліди?

— На ріні були тільки його сліди. Ніяких інших я не бачив. Шерлок Холмс нетерпляче ляснув себе по коліну.

— Мені треба було самому побувати там! — вигукнув він. — Це, очевидно, надзвичайно цікава справа і стільки можливостей для серйозного фахівця! Рінь — це сторінка, на якій я міг би прочитати все, але тепер її розмили дощі, витоптали чоботи зівак-селян... О, докторе Мортімере, докторе Мортімере, чому ж ви не покликали мене одразу? Вельми необачно з вашого боку!

— Я не міг вас покликати, містере Холмсе. Мені довелося б розголосити всі подробиці, а я вже пояснював, чому вирішив мовчати. І до того ж, до того ж...

— Ну, ну, кажіть!

— Є царина, де навіть найпроникливіший і найдосвідченіший детектив стає зовсім безпорадним.

— Тобто це, по-вашому, якісь надприродні сили?

— Я такого не сказав.

— Але, мабуть, подумали?

— Відтоді, як сталася ця трагедія, містере Холмсе, мені розповіли чимало випадків, які важко пов’язати з природним перебігом подій.

— Наприклад?

— Я з’ясував, що дехто з тамтешніх селян ще до трагедії бачив на болоті істоту, яка достеменно відповідає описам баскервільського демона й не схожа на жодну відому науці тварину. Усі вони кажуть, що це страшний, величезний вогненний привид. Я розпитав цих людей: один із них — наш сусід, людина тверезого глузду, інший — коваль і ще один — фермер; усі троє розповіли про страхітливий привид, до дрібниць повторюючи опис отого пса з легенди. Повірте мені, що в усій нашій околиці панує жах і на болото вночі мало хто наважиться вийти.

— І ви, людина науки, вірите в надприродні сили?

— Я сам не знаю, в що вірити.

Холмс знизав плечима.

— Досі я вів свої розсліди в межах людського світу, — мовив він. — Своїми скромними зусиллями я боровся зі злом, але воювати з самим князем тьми — це вже занадто зухвала річ. Проте ви не станете заперечувати, що сліди на доріжці були справжні?

— Собака з легенди теж був справжнім, якщо зумів розірвати людині горлянку, але все-таки в ньому було щось диявольське.

— Я бачу, ви зовсім перекинулися до містиків. Тоді, докторе Мортімере, скажіть мені ось що. Якщо ви пристали на таку точку зору, то навіщо вам питати поради в мене? Ви кажете мені, що розслідувати обставини смерті сера Чарльза марно, і водночас хочете, щоб я до цього взявся.

— Я не просив вас про таке.

— Тоді чим можу стати вам у пригоді?

— Порадьте, що мені робити з сером Генрі Баскервілем, який приїде на вокзал Ватерлоо, — доктор Мортімер позирнув на годинник, — рівно через годину з чвертю.

— Це спадкоємець?

— Так. Після смерті сера Чарльза ми розшукали цього молодого джентльмена й дізналися, що він господарює на власній фермі в Канаді. Судячи з відгуків, це чудовий з будь-якого погляду чоловік. Я зараз говорю не як лікар, а як вірник сера Чарльза.

— Інших спадкоємців, як я зрозумів, немає?

— Ні. Єдиний інший родич, якого нам пощастило знайти, — це Роджер Баскервіль, молодший із двох братів сера Чарльза — найстаршого в родині. Середульший брат, що помер замолоду, був батьком цього Генрі. Молодшого, Роджера, вважали в сім’ї за виродка. Від предків він успадкував їхню лють і був достеменно схожий на портрет того самого Х’юґо. В Англії він не приживсь і втік до Центральної Америки, де й помер 1876 року від жовтої лихоманки. Генрі — останній нащадок роду Баскервілів. Через годину й п’ять хвилин я мушу зустріти його на вокзалі Ватерлоо. Я дістав телеграму, що сьогодні вранці він прибуде до Саутгемптона. То порадьте мені, містере Холмсе, як бути з ним?

— Може, йому краще одразу виїхати до родового маєтку?

— Було б цілком природно, авжеж? Але згадайте, що всіх Баскервілів, які мешкали там, спіткала лиха доля. Я певен, що сер Чарльз, якби він міг переговорити зі мною перед смертю, заборонив би мені привозити останнього нащадка стародавнього роду, що одержує великий спадок, до цього проклятого місця. І водночас не можна заперечувати, що добробут нашої вбогої, похмурої округи цілком залежить від того, чи оселиться він у Холлі. Якщо маєток стоятиме пусткою, всі добрі починання сера Чарльза зійдуть нанівець. Я побоююся, що мої особисті інтереси візьмуть гору наді мною самим, і через те питаю у вас поради.