Агата Кристі: Вбивство у Східному Експресі

Залишався ще містер Хардман. Йому дуже складно було знайти місце в домі Армстронгів. Єдине, що я зміг припустити — це те, що він мав стосунки з дівчиною-французкою. Коли я його сказав про чарівність іноземних жінок, я поглянув на його реакцію. На очах виступили сльози, на що він відповів, що це від блиску снігу.

Залишається місіс Хаббард. Дозволю сказати, що місіс Хаббард в усій цій драмі грала провідну роль. Займаючи місце відразу біля Ретчетта, на неї мали б падати основні підозри. Також у неї не мало бути алібі для себе. Щоб так зіграти, як вона — так витончено, в деякій мірі кумедно дбайливу американку матусю — потрібно бути актрисою. І була в сім’ї Армстронгів актриса: мати місіс Армстронг — Лінда Арден.

Він зупинився.

Раптом, сухий пронизливий голос, не схожий на той, яким вона говорила всю дорогу, місіс Хаббард сказала:

— Мені ніколи не вдавалося грати комедійні ролі.

Вона продовжила говорити.

— Ця вигадка із сумочкою було недоречною. Потрібно було краще репетирувати. Ми спробували так під час дороги сюди — але тоді я займала парне купе. Ніколи не могла подумати, що засуви знаходяться в різних місцях.

Вона повернула голову і говорила прямо до Пуаро.

— Тепер вам відомо усе, містере Пуаро. Ви дивовижний чоловік. Але ви навіть не можете уявити, що ми відчували тоді в Нью-Йорку, в той жахливий день. Я ледь не збожеволіла від горя, як і всі поряд. І полковник Арбетнот. Він був найкращим другом Джона Армстронга.

— Він урятував мені життя у війну, — сказав Арбетнот.

— Ми вирішили(напевно ми тоді були не сповна розуму, хтозна) самі засудити Касетті, який втік від правосуддя. Нас було дванадцятеро, точніше, одинадцять, батько Сюзанни був у Франції. Спершу ми хотіли кинути жереб, хто мав би це вчинити, але вирішили інакше. Це була ідея водія, Антоніо. Мері обдумала усі деталі разом із Гектором Мак-Квінном. Він обожнював Соню, мою доньку, і він розповів, як за допомогою грошей Касетті уникнув правосуддя і зник.

Тривалий час ми готували свій план. Спершу ми намагалися дізнатися, де переховується Ретчетт. Врешті-решт, це вдалося Хардману. Потім ми спробувати зробити так, щоб він найняв на роботу Мастермана та Мак-Квінна — або хоча б когось одного. Після цього ми порадилися із батьком Сюзанни. Полковник Арбетнот наполягав, що нас має бути саме дванадцять. У нього все повинно бути по порядку. Спершу він не схвалив ідею його заколоти, але це звільняло нас від багатьох незручностей. Батько Сюзанни був із нами. Вона була його єдиною дитиною. Ми знали від Гектора, що Ретчетт буде повертатися зі сходу Східним Експресом. Так як П’єр Мішель там працює, ми не могли впустити такий шанс. Також це дозволяло виключити підозри на когось невинного.

Чоловік моєї доньки знав про це та наполіг, що теж хоче взяти в цьому участь. Гектор зробив так, щоб Ретчетт їхав саме в той день, коли працюватиме Мішель. Ми викупили усі квитки у вагоні Стамбул — Кале, але одне ми не змогли купити. Воно було зарезервоване для директора компанії. Містер Гарріс, авжеж, це міф. Ми не могли допустити, щоб у купе Гектора був якийсь незнайомець. Але тут в останню мить з’явилися ви…

Вона стихла.

— Отже, — сказала вона, — тепер вам усе достеменно відомо, містере Пуаро. Що ви збираєтеся робити з усім цим? Якщо можливо, чи не могли б ви збрехати, щоб зробити лише мене винною? Я б його заколола більше, ніж двадцять разів. Це не лише тому, що на ньому кров моєї доньки та її дітей, в тому числі ненародженого, які могли зараз бути веселими та радісними. Більше того: було багато інших викрадених дітей, крім Дейзі, і в майбутньому могли бути й інші. Усі засудили його — ми лише виконали вирок. Не варто вплутувати сюди інших. Усі ці бідолашні люди — Мішель, Мері та полковник Арбетнот — вони кохають один одного.

Її голос звучав неперевершено — ці переповнені емоції підкорили Нью-Йоркську публіку.

Пуаро поглянув на своїх друзів.

— Ви директор компанії, мсьє Бук, — сказав він. — Що ви скажете?

Мсьє Бук почав говорити.

— На мою думку, містере Пуаро, — почав він, — перша ваша теорія була правильнішою. Думаю, саме цю версію ми надамо югославській поліції. Ви згодні зі мною, лікарю?

— Абсолютно згоден, — відповів лікар Константин. — Зважаючи на медичні факти, я там допустив одну-дві невеликі неточності.

— Тоді, — сказав Пуаро, — я розповів вам розгадку цього вбивства та можу трішки відпочити…