Аґата Кристі - Немезида

Ви, моя люба, якщо дозволите мені так вас називати, маєте природжену схильність до справедливості, і це змусило вас розвинути в собі природжену схильність до розкриття злочинів. Я хочу, щоб ви розслідували один такий злочин. Я віддав наказ відкласти для вас певну суму з умовою, що якщо ви погодитеся прийняти мою пропозицію й результати вашого розслідування будуть успішними, ці гроші перейдуть у ваше цілковите розпорядження. На виконання цієї місії я даю вам один рік. Ви вже людина немолода, але, якщо мені буде дозволено так сказати, рішуча й уперта. Я маю всі підстави сподіватися, що розважлива доля дозволить вам прожити бодай ще один рік.

Думаю, робота, яку я вам пропоную, не буде для вас неприємною. Адже ви маєте природні здібності й природний потяг до розслідування злочинів. Кошти, необхідні на витрати, пов’язані з розслідуванням, ви зможете отримувати протягом цього періоду щоразу, коли вони вам будуть потрібні. Я пропоную вам цю роботу як альтернативу до того життя, яким ви, певно, живете тепер.

У своїй уяві я бачу, як ви сидите у кріслі, кріслі, яке вам зручне й пристосоване до того різновиду ревматизму, який вас мучить. Усі люди вашого віку, як на мене, неодмінно хворіють на ревматизм тієї або тієї форми. Якщо від цієї хвороби страждають ваші ноги або спина, то вам нелегко ходити, і більшість часу ви присвячуватимете плетінню. Я бачу вас у хмарі рожевої вовни, такою, якою побачив однієї ночі, коли прокинувся, розбуджений вашою несподіваною появою.

Я уявляю собі, як ви виплітаєте все більше й більше жакетів, шарфів та багато інших речей, яким я навіть не знаю назви. Якщо ви хочете й далі присвячувати своє життя плетінню, то це буде ваш вибір. Але якщо ви все ж таки захочете послужити справедливості й правосуддю, то, можливо, моя пропозиція зацікавить вас.

Бо, як сказано в Біблії, «людське правосуддя стікає струмочками, а праведність вирує, як могутній потік».

Міс Марпл прочитала цього листа тричі — потім відклала його вбік і залишилася сидіти, насупивши брови та обмірковуючи, як повинна розуміти його зміст та які висновки мусить із нього зробити.

Насамперед вона подумала про те, що в листі дивовижним чином відсутня будь-яка точна інформація. Можливо, Бродриб має згодом повідомити щось іще? Але чуття підказувало їй, що такого не буде. Це не відповідало б плану Рейфаєла. Але яким тоді дивом міг Рейфаєл сподіватися, що вона візьметься виконувати завдання, про яке їй анічогісінько не відомо? Тут було над чим посушити голову. Поміркувавши ще трохи, вона вирішила, що саме таким і був задум містера Рейфаєла: змусити її поморочитись. Її думки полинули до нього, до того короткого проміжку часу, протягом якого вона знала його. Вона пригадала його каліцтво, його дратівливу вдачу, зблиски його гострого розуму, випадкові спалахи гумору. Йому було дуже до вподоби, подумала вона, дражнити людей. Йому було приємно, відчувала вона, — і цей лист підтверджував її здогад, — розбуркати природну цікавість Бродриба.

Проте в листі, якого він написав до неї, не було нічого такого, з чого вона могла б зрозуміти, про що, власне, йдеться. Він не давав їй ніякої підказки. Мабуть, подумала вона, містер Рейфаєл і не збирався щось підказувати їй у цьому листі. У нього був — як би їй висловитися точніше? — зовсім інший задум. А проте вона не могла вирушити навмання, нічого не знаючи. Це було схоже на кросворд без жодних ключів до відгадування. Але ключі мусять бути, їй конче треба з’ясувати, чого він від неї хотів, чи треба їй кудись їхати, чи вона зможе розв’язати якусь проблему, сидячи у своєму кріслі й відклавши вбік спиці, щоб зосередитися ліпше. Чи містер Рейфаєл передбачав, що вона сяде на літак або пароплав і вирушить до Вест-Індії, або Південної Америки, або до якогось іншого, точно вказаного місця? їй доведеться або самій з’ясовувати, чого він від неї хотів, чи отримати від когось точні інструкції. Може, він думав, що в неї вистачить кебети, аби відгадати якісь речі, поставити запитання й дійти до всього самій? Ні, у це важко повірити.

— Якщо він так вважає, то в нього бракує клепки. Тобто я хотіла сказати, що він утратив клепку перед тим, як помер.

Та уявити собі містера Рейфаєла без клепки в голові їй не вдавалося.

— Я маю одержати точні інструкції, — сказала собі міс Марпл. — Але які інструкції й коли та від кого вони надійдуть?

І лише тоді до неї раптом дійшло, що, сама того не помітивши, вона погодилася виконувати роботу, яку накинув їй покійний містер Рейфаєл. Міс Марпл знову заговорила вголос, адресуючи свої слова в повітряний простір: