Агата Кристі - Гра дзеркал

— Ні, не можу, — і вона замислено додала: — Я не вірю, що це зробив він.

— Гульбрандсен міг відкрити щось таке, що компрометувало його.

— Таке припущення здається мені вкрай неймовірним.

Інспекторові Кері раптом дуже захотілося відповісти їй такими словами: «Бувало, що й свині літали, але птахами вони через це не стали». То було улюблене прислів'я його бабусі. Міс Марпл, подумав він, напевне знає його.

Кері Луїза зійшла вниз широкими сходами, і троє людей зустрілися з нею, ідучи з різних напрямків: Джіна з довгого коридору, міс Марпл із бібліотеки і Джульєта Белвер — з Великої Зали.

Джіна заговорила першою.

— Люба бабусю! — вигукнула вона з палкою тривогою. — 3 тобою все гаразд? Вони тобі не погрожували, не застосовували якихось заходів фізичного впливу абощо?

— Звісно, ні, Джіно. Що в тебе за дурні думки! Інспектор був дуже чемний і дуже стриманий.

— Таким він і повинен бути, — сказала міс Белвер. — Каро, ось тут у мене всі твої листи та посилка. Я збиралася занести їх до твого помешкання.

— Неси їх у бібліотеку, — сказала Кері Луїза.

Усі четверо пішли в бібліотеку.

Кері Луїза сіла й почала розпечатувати свої листи. Їх було десь зо два або три десятки.

Кожного розпечатаного листа вона подавала міс Белвер, яка розкладала їх на три купки, пояснюючи міс Марпл, навіщо вона це робить.

— Тут три головні категорії. Одна — листи від родичів наших вихованців. Ці листи я передам доктору Мейверіку. Листами із якимись проханнями я займуся сама. Решта — листи особистого характеру, й Кара дає мені спеціальні розпорядження, як відповідати на них.

Після того, як вони розібралися з листами, місіс Сероколд звернула свою увагу на посилку, розрізавши ножицями шпагат.

З розгорнутої акуратної упаковки вона дістала привабливу коробку з шоколадними цукерками, обв'язану золотистою стрічкою.

— Хтось, либонь, подумав, що сьогодні в мене день народження, — з усмішкою сказала місіс Сероколд.

Вона розв'язала стрічку й відкрила коробку. Усередині коробки була візитівка. Кері Луїза подивилася на неї з легким подивом.

— «З любов'ю від Алекса», — прочитала вона. — Як дивно, що він послав мені коробку з шоколадними цукерками в той самий день, коли сюди приїхав.

Міс Марпл відчула раптову тривогу.

Вона швидко сказала:

— Зачекай хвилину, Кері Луїзо. Не їж поки що цих цукерок.

Місіс Сероколд відповіла з легким подивом:

— Я мала намір роздати їх.

— Не роби цього. Зачекай, поки я дещо з'ясую — Алекс зараз у будинку, ви не знаєте, Джіно?

Джіна швидко сказала:

— Алекс щойно був у залі, якщо я не помиляюся.

Вона підійшла до дверей, відчинила їх і погукала його.

Алекс Рестарік з'явився у дверях уже через хвилину.

— Моя люба Мадонно! То ви вже прокинулись? Як ви себе почуваєте?

Він підійшов до місіс Сероколд і ніжно поцілував її в обидві щоки.

Міс Марпл сказала:

— Кері Луїза хоче подякувати вам за цукерки.

Алекс здавався здивованим.

— Які цукерки? — запитав він.

— Ось ці, — сказала Кері Луїза.

— Але я не посилав вам ніяких цукерок, моя люба.

— У коробці ваша візитівка, — сказала міс Белвер.

Алекс нахилився над коробкою.

— Справді. Як дивно. Дуже й дуже дивно… Я їх не посилав.

— Надзвичайно дивно, — сказала міс Белвер.

— Які ж вони спокусливі! — сказала Джіна, зазираючи в коробку. — Поглянь-но, бабусю, посередині твої улюблені — з вишневим бренді.

Міс Марпл обережно, але рішуче взяла коробку в неї з рук. Не сказавши жодного слова, вона винесла її з кімнати й пішла шукати Льюїса Сероколда. Це забрало певний час, бо їй довелося йти до Коледжу — вона знайшла його там у кімнаті доктора Мейверіка. Міс Марпл поставила коробку на стіл перед ним і коротко розповіла, за яких обставин цукерки з'явилися в домі. Обличчя містера Сероколда відразу стало серйозним і стривоженим.

Дуже обережно він і доктор Мейверік брали в руки цукерку за цукеркою й пильно оглядали кожну з них.

— Я думаю, — сказав доктор Мейверік, що до тих, які я відклав убік, безперечно торкалися. Бачите, внизу шоколад не зовсім гладенький? Їх треба негайно віддати на аналіз.

— Але ж це здається неймовірним, — сказала міс Марпл. — Адже так усіх, хто в домі, можна було отруїти!

Льюїс кивнув. Обличчя в нього було все ще бліде й похмуре.

— Так. Це й справді неймовірна жорстокість, неймовірна зневага до людського життя… — голос йому урвався — Схоже, усі ці цукерки начинені вишневим бренді. Це улюблені цукерки Керолайн. Тож, як бачите, зловмисник добре знає її вподобання.