Агата Кристі - Гра дзеркал

— У мене таке відчуття, що я хотів би поговорити з цим молодиком.

— Звичайно, поговоріть, якщо хочете. Учорашній вибух емоцій очистив йому розум і заспокоїв душу. Сьогодні йому набагато краще. Доктор Сероколд буде дуже задоволений.

Інспектор Кері подивився на нього пильним поглядом, але доктор Мейверік був такий самий серйозний, як і завжди.

Кері зітхнув.

— Ви маєте миш'як? — запитав він.

— Миш'як? — це запитання захопило доктора Мейверіка зненацька. Воно було надто несподіваним для нього. — Що за дивне запитання! До чого тут миш'як?

— Відповідайте на моє запитання.

— Ні, я не маю миш'яку в жодному з його варіантів.

— Але ви маєте якісь ліки?

— О, безперечно. Заспокійливі. Морфій, барбітурати. Звичайний набір.

— Ви лікуєте місіс Сероколд?

— Ні. Їхній сімейний лікар — доктор Гантер із Маркет-Кімбла. Я маю диплом лікаря, звичайно, але практикую лише як психіатр.

— Розумію. Гаразд, дуже вам дякую, докторе Мейверік.

Коли доктор Мейверік вийшов, інспектор Кері пробурчав, звертаючись до Лейка, що психіатри йому до біса остогидли.

— Перейдімо тепер до родини, — сказав він. — Спочатку я хочу поговорити з молодим Волтером Хадом.

Волтер Хад поводився обережно. Здавалося, він насторожено придивляється до поліційного інспектора. Але на всі запитання відповідав охоче.

— Електропроводка в Стоунігейтсі в дуже поганому стані. Уся система давно застаріла. У Штатах таку проводку не стали б терпіти.

— Думаю, вона була встановлена покійним містером Гульбрандсеном ще тоді, коли електричне освітлення було новинкою, — сказав інспектор Кері зі слабкою усмішкою.

— Мабуть, і спраздї! Добра стара феодальна Англія, яка так і не прийшла до сучасності.

Пробка, що контролювала більшість освітлення у Великій Залі, перегоріла, й він вийшов подивитися, що там сталося. Через певний час він замінив пробку й повернувся до зали.

— Як довго вас там не було?

— Цього я сказати точно не можу Ящик із пробками висить у дуже незручному місці. Мені довелося шукати драбину й свічку. Поки я все зробив, минуло хвилин із десять, а може, й чверть години.

— Ви чули постріл?

— Ні, не чув та й не міг почути нічого подібного. До кухонних приміщень ведуть подвійні двері, й одні з них оббиті чимось на зразок повсті.

— Зрозуміло. А коли ви повернулися до зали, то що ви побачили?

— Усі з'юрмилися біля дверей до кабінету містера Сероколда. Місіс Стріт сказала, що містер Сероколд убитий, але насправді все було не так. З'ясувалося, що з ним усе гаразд. Той йолоп у нього не влучив.

— Ви впізнали револьвер?

— Звичайно, впізнав! То був мій револьвер.

— Коли ви бачили його востаннє?

— Два або три дні тому.

— Де він у вас лежав?

— У шухляді стола, в моїй кімнаті.

— Хто знав, що він у вас там лежигь?

— Мені не відомо, хто про що знає в цьому будинку.

— Що ви хочете цим сказати, містер Хад?

— Що всі вони тут божевільні!

— Коли ви повернулися в залу, чи всі там були?

— Що ви маєте на увазі під усіма?

— Чи там були всі ті люди, яких ви покинули, коли пішли міняти пробку?

— Джіна була там… і стара дама із сивим волоссям… і міс Белвер… Я особливо не придивлявся, хто там є, але ці люди були там точно.

— Містер Гульбрандсен приїхав цілком несподівано позавчора, чи не так?

— Думаю, що так. Він приїхав не в ті дні, коли приїздить зазвичай, якщо я правильно розумію.

— Чи хто-небудь був невдоволений його приїздом?

Волтер Хад замислився на мить або дві, перш ніж відповів:

— Не думаю, я нічого такого не помітив.

У його поведінці знову проступила якась настороженість.

— Ви маєте якесь уявлення, чому він приїхав?

— У справах того дорогоцінного Фонду Гульбрандсена, я думаю. Божевільна витівка, я сказав би.

— Але ж до таких «витівок», як ви це назвали, люди вдаються й у Штатах.

— Одне діло створити програму соціальної допомоги, а зовсім інше влаштовувати ідіотську метушню з перевихованням малолітніх психів, яку вони влаштовують тут. Психіатри мені ще в армії остогидли. А тут їх — хоч греблю гати. Навчають юних головорізів плести кошички з пальмових волокон і робити підставки для люльок. Граються з ними, наче з малими дітьми!

Інспектор Кері не став коментувати його критику. Мабуть, він поділяв цю думку.

Він запитав, пильно дивлячись Волтерові у вічі:

— То ви не маєте найменшого уявлення, хто вбив містера Гульбрандсена?

— Один з обдарованих хлопчиків із Коледжу, що вдосконалювався у своїй професії, я сказав би.