Агата Кристі - Гра дзеркал

Кері сказав повільно:

— Але ж ми маємо й сторонніх…

— Так, у певному розумінні. Ми маємо доктора Мейверіка, маємо одного або двох людей із персоналу, які часто бувають із нами, маємо слуг — але, відверто кажу чи, який вони можуть мати мотив?

Інспектор Кері сказав:

— І є тут іще один молодик — знову забув його ім'я — Едгар Лоусон, здається?

— Так. Але він буває тут як випадковий гість лише останнім часом. І в нього немає мотиву. До того ж він глибоко прив'язаний до Керолайн, як і всі ми тут.

— Але він психічно хворий. Хіба ж не він напав на вас сьогодні?

Сероколд нетерпляче відкинув це припущення.

— То було суто дитяче хуліганство. Він не хотів завдати мені шкоди.

— А ці дві дірки від куль у стіні? Він же стріляв у вас, чи не так?

— Він не хотів у мене влучили. То була просто акторська гра, не більше.

— Дуже небезпечна акторська гра, містере Сероколд.

— Ви не розумієте. Поговоріть із нашим психіатром, доктором Мейверіком. Едгар — незаконнонароджена дитина. Він утішає себе за те, що в нього немає батька, й за своє низьке походження, переконуючи сам себе, що він син знаменитого чоловіка. Це дуже добре відомий феномен, запевняю вас. Йому стало краще, набагато краще. Але потім із якоїсь невідомої нам причини він знову посунувся назад. Він ідентифікував мене як свого «батька» й здійснив на мене мелодраматичний напад, вимахуючи револьвером і викрикуючи погрози. Я анітрохи не був наляканий. Коли він нарешті зробив два постріли з револьвера, то зламався й заплакав, і доктор Мейверік забрав його геть і дав йому заспокійливе. Думаю, він повернеться до свого нормального стану вже завтра вранці.

— Ви не хочете висунути звинувачення проти нього?

— Це було б найгіршим з усіх можливих варіантів — для нього, хочу сказати.

— Відверто кажучи, містере Сероколд, мені здається, його свободу треба обмежити. Люди, які вимахують револьверами, щоб утвердити своє «я»! Нам треба думати про безпеку суспільства, ви ж повинні розуміти.

— Поговоріть на цю тему з доктором Мейверіком, — знову наполегливо порадив йому Льюїс. — Він викладе вам професійний погляд на цей випадок. Хай там як, — додав він, — а бідолашний Едгар не міг застрелити Гульбрандсена. Він був тут, у кімнаті, й погрожував застрелити мене .

— Гаразд, облишмо його, містере Сероколд. Ми коротко розглянули зовнішній фактор. Схоже, хто завгодно міг увійти ззовні й убити містера Гульбрандсена, оскільки двері на терасу були незамкнені. Але існує вужче коло людей у самому домі , й з огляду на те, про що ви мені розповіли, їм треба приділити щонайпильнішу увагу. Здається дуже ймовірним, що крім старої міс… е… е… Марпл, яка випадково визирнула з вікна своєї спальні, ніхто не знав про те, що ви вже мали з містером Гульбрандсеном коротку приватну розмову. Якщо так, то Гульбрандсена могли застрелити, щоб перешкодити йому поділитися своїми підозрами з вами. Звісно, ще рано говорити про те, чи могли існувати і якісь інші мотиви. Містер Гульбрандсен був багатий, я гадаю?

— Так, він був дуже багатою людиною. Він має синів, дочок та онуків — всі вони, либонь, отримають вигоду з його смерті. Але я не думаю, що хтось із його родини живе в цій країні, й усі вони серйозні і дуже респектабельні люди. Наскільки мені відомо, серед них немає білих ворон.

— У нього були вороги?

— Я сказав би, що це дуже малоймовірно. Він не був — справді, він не був людиною такого виду.

— Тож усе зводиться, якщо я правильно вас розумію, до цього дому та до людей, які в ньому мешкають. Хто з цих людей міг його вбити?

Льюїс Сероколд повільно промовив:

— Мені дуже важко сказати це. У нашому домі мешкають слуги, члени моєї родини та наші гості. З вашого погляду, нікого з них не можна виключати, я думаю. Можу тільки сказати вам, що, наскільки мені відомо, усі, крім слуг, були у Великій Залі, коли Кристіан покинув її, і поки я був там, ніхто з неї не виходив.

— Ніхто взагалі?

— Я думаю… — Льюїс наморщив лоба, намагаючись пригадати, — О, так. Згоріли якісь пробки, і містер Волтер Хад пішов подивитися, в чому там річ.

— Це той молодий американський джентльмен?

— Так… і я, звичайно, не знаю, що тут було після того, як Едгар і я увійшли до цього кабінету.

— І ви не можете сказати мені нічого конкретнішого, аніж це, містере Сероколд?

Льюїс Сероколд похитав головою.

— Ні, боюся, я не зможу допомогти вам. Усе це… усе це надто неймовірне.

Інспектор Кері зітхнув. Він сказав: