Агата Кристі - Забуте вбивство

— А проте тітка Джейн відзначилася при розслідуванні того вбивства.

— О, звичайно, вона — жінка не дурна. І дуже любить розв'язувати складні задачі.

— Задачі? — перепитала Ґвенда, подумавши про арифметику.

Реймонд махнув рукою.

— Задачі, що їх ставить перед нами життя. Наприклад, чому дружина крамаря прийшла з парасолькою на церковні збори в погожий сонячний день. Або чому в такому-то місці знайдено баночку солоних креветок. Або куди подівся стихар вікарія. Жодну з таких загадок моя тітка Джейн не залишає поза увагою. Тож, якщо ви маєте якусь нерозв'язану задачу у своєму житті, розкажіть про неї, Ґвендо, їй. Вона знайде на неї відповідь.

Він засміявся, і Ґвенда засміялася теж, хоч сміятися їй зовсім не хотілося. Її познайомили з тіткою Джейн або, по-іншому, міс Марпл, наступного дня. Це була приємна літня дама, висока й тендітна, з рожевими щоками, синіми очима й лагідними, хоча й дещо метушливими манерами. У її синіх очах нерідко миготіли лукаві іскорки.

Після ранньої вечері, на якій вони винили за здоров'я тітки Джейн, усі пішли до Театру Його Величності. У їхньому товаристві було ще двоє людей: уже літній художник та молодий адвокат. Літній художник присвятив усю свою увагу Ґвенді, а молодий адвокат розділив свою між Джоун та міс Марпл, чиї репліки, здавалося, тішили його надзвичайно. Проте в театрі цей порядок поламався. Ґвенда сіла посередині ряду, між Реймондом і адвокатом.

Світло погасло, і вистава розпочалася.

Актори грали чудово, і Ґвенда дуже втішалася. Їй не так часто доводилося бувати на театральних виставах найвищого ґатунку.

Вистава закінчувалася, і напруга дійшла до кульмінації найвищого жаху. Трагічний голос актора, схожий на стогін спотвореної та розбещеної свідомості, долетів до них понад світлом рампи:

«Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла молодою…»

У Ґвенди вихопився розпачливий зойк.

Вона підхопилася зі свого місця, з якоюсь сліпою рішучістю проштовхалася між рядами до виходу й по сходах вибігла на вулицю, але навіть тоді не зупинилася, а то йшла, то бігла, опанована сліпою панікою, у напрямку театру Гей-маркет. І лише тоді, коли вже добігла до вулиці Пікаділлі, помітила вільне таксі, підкликала його й, сівши в машину, дала адресу будинку в Челсі. Тремтячими пальцями знайшла гроші, заплатила за проїзд, піднялася сходами. Служник, який відчинив їй двері, подивився на неї з подивом.

— Ви рано повернулися, міс. Вам стало зле?

— Та ні, власне. А втім, я справді почула себе погано.

— Може, вам дати чогось випити, міс? Трохи бренді?

— Ні, не треба нічого. Я піду спати.

І побігла нагору сходами, щоб уникнути подальших розпитувань.

Швидко роздяглася, залишивши одяг лежати купою на підлозі, і лягла в постіль. Лежала там і тремтіла, серце їй калатало, а погляд був спрямований у стелю.

Вона не чула, щоб хтось приїхав іще, але десь через п'ять хвилин двері відчинилися, й увійшла міс Марпл. Вона тримала під пахвою дві грілки, а в руці — філіжанку.

Ґвенда сіла в ліжку, намагаючись погамувати тремтіння.

— Ой, міс Марпл, мені страшенно прикро, пробачте мені. Я не знаю, що зі мною трапилося — але то був якийсь жах. Вони дуже розгнівалися на мене?

— Не турбуйтеся, люба дитино, — сказала міс Марпл. — Підкладіть лише собі під боки ці грілки.

— Мені, власне, не потрібні грілки.

— Ні, вони вам потрібні. І випийте чаю…

Чай був міцний, гарячий і занадто солодкий, але Ґвенда слухняно випила його. Тремтіння тепер дошкуляло їй менше.

— А зараз лягайте і спробуйте заснути, — сказала міс Марпл. — Ви пережили велике потрясіння. Ми поговоримо про це вранці. Нехай вас ніщо не турбує. Просто засніть.

Вона вкрила її ковдрою, усміхнулася, поплескала Ґвенду по щоці й вийшла.

А внизу Реймонд роздратовано кинув Джоун:

— Що, у біса, сталося з дівчиною? Може, вона захворіла?

— Мій любий Реймонде, не знаю, вона просто зойкнула! Мабуть, п'єса здалася їй надто моторошною.

— Ну, звичайно ж, Вебстер може нагнати страху. Але я ніколи не подумав би… — Він урвав мову, коли міс Марпл увійшла до кімнати. — 3 нею все гаразд?

— Я думаю, що так. Але вона пережила сильне потрясіння.

— Потрясіння? Від драми часів короля Якова?

— Думаю, причина не тільки в цьому, — замислено промовила міс Марпл.

Ґвенді принесли сніданок до спальні. Вона випила трохи кави й надщипнула грінку. Коли підвелася з ліжка й зійшла вниз, Джоун уже пішла у свою студію, Реймонд зачинився в кабінеті, і лише міс Марпл сиділа біля вікна, звідки відкривався вид на річку; уся її увага була поглинута плетінням.