Агата Кристі - Забуте вбивство

Коли увійшла Ґвенда, старенька подивилася на неї з лагідною усмішкою.

— Доброго ранку, моя люба. Сподіваюся, вам сьогодні краще.

— О, так, тепер зі мною все гаразд. Навіть не знаю, чому я повелася так по-ідіотському вчора увечері. Вони дуже розгнівалися на мене?

— О, ні, моя люба. Вони все розуміють.

— Що розуміють?

Міс Марпл підвела очі над плетінням.

— Що ви пережили велике потрясіння вчора. — І лагідно додала: — Чи не стане вам ліпше, якщо ви мені розповісте про все?

Ґвенда стурбовано ходила туди-сюди по кімнаті.

— Думаю, мені треба поговорити з психіатром або з кимось таким.

— У Лондоні є дуже гарні психіатри, звичайно. Але ви переконані в тому, що вам потрібні саме вони?

— Знаєте… я, схоже, збожеволіла… Я, власне, не маю сумніву, що збожеволіла…

Літня покоївка увійшла до кімнати з телеграмою на таці, яку подала Ґвенді.

— Хлопець запитує, чи буде відповідь на телеграму, мем.

Ґвенда розкрила телеграму. Вона надійшла з Дилмаута. Якусь мить дивилася на неї безвиразним поглядом, а тоді зібгала її в кульку.

— Відповіді не буде, — промовила машинально.

Покоївка вийшла з кімнати.

— Це не погані новини, я сподіваюся, моя люба?

— Телеграма від Джайлза — мого чоловіка. Через тиждень він прилітає до Англії.

У її голосі прозвучали сум і розгубленість. Міс Марпл тихо кахикнула.

— Але ж це добре, що він прилітає, чи не так?

— Що ж тут доброго? Адже я навіть не знаю, збожеволіла я чи ні. Якщо я збожеволіла, то ліпше було б, аби Джайлз ніколи не одружувався зі мною. А ще той будинок. Я не можу туди повернутися. О, я просто не знаю, що мені робити.

Міс Марпл поплескала по канапі жестом запрошення.

— Сідайте-но сюди, моя люба, і просто розкажіть мені все.

І Ґвенда з великою полегкістю прийняла її пропозицію.

Вона виклала всю свою історію, починаючи від тієї хвилини, коли вперше побачила Дім-на-Горі, і розповіла про всі випадки, які спочатку здивували її, а потім стривожили.

— Отож, тепер я досить налякана, — закінчила вона. — І тому вирішила приїхати до Лондона, щоб утекти від усього. Але, як бачите, не змогла утекти. Воно наздогнало мене. Учора ввечері… — вона заплющила очі й зробила ковтальний рух, намагаючись усе пригадати.

— Учора ввечері? — заохотила її міс Марпл.

— Гадаю, ви мені не повірите, — промовила Ґвенда, говорячи дуже швидко. — Ви подумаєте, я особа істерична, або з химерами, або щось таке. Це сталося цілком несподівано, у самому кінці. Я дуже тішилася, дивлячись ту виставу. Я жодного разу не згадала про свій дім. І раптом він постав переді мною — постав із темряви, — коли актор сказав ті слова.

І повторила тихим тремтячим голосом: «Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла молодою».

— Я знову була в тому домі, на сходах, я дивилася в хол крізь перила й бачила, як вона там лежить. Лежить розпростерта — мертва. Волосся в неї було золоте, а обличчя — синє ! Вона була мертва, задушена, і хтось промовляв ці самі слова таким самим зловісним тоном, і я побачила його руки — сірі, зморшкуваті, — то були не руки, а лапи мавпи… То було жахливо, повірте. Вона була мертва…

Міс Марпл лагідно запитала:

— Хто була мертва?

Відповідь пролунала швидко й машинально:

— Гелена…

Якусь мить Ґвенда розгублено дивилася на міс Марпл, потім відгорнула волосся з чола.

— Чому я це сказала? — запитала вона. — Чому я сказала «Гелена»? Я не знаю жодної Гелени!

Вона в розпачі опустила руки.

— Тепер ви переконалися, — сказала вона, — я таки збожеволіла. Я уявляю собі казна-що! Я бачу те, чого там немає. Спочатку — шпалери, а тепер трупи. Отже, мій стан погіршується.

— О, не кваптеся з висновками, моя люба…

— А може, в усьому винен будинок . Це будинок із привидами, або зачарований, або щось таке… А я бачу те, що там трапилося, а може, навіть, те, що має там статися — а це ще гірше. Можливо, там буде вбито жінку на ім'я Гелена… Але якщо той будинок населений привидами, то не розумію, чому я все бачу тоді, коли я від нього далеко. Тож мені залишається припустити, що справа тільки в мені і я втрачаю розум. І ліпше буде, якщо я зустрінуся з психіатром негайно, сьогодні ж уранці.

— Звичайно, люба Ґвендо, ви завжди зможете з ним зустрітися, коли вичерпаєте всі інші можливості, але я дотримуюся думки що треба насамперед розглянути пояснення найпростіші та найбуденніші. Дозвольте мені чітко викласти всі відомі вам факти. Ідеться про три конкретні випадки, що стривожили вас. Ви чітко знали, що в саду є доріжка, хоч вона геть заросла непрохідними хащами, ви намагалися пройти у двері, які були замуровані й невидимі, і ви правильно та в усіх деталях уявили собі шпалери, хоч і не бачили їх. Так воно все було?