Агата Кристі - Забуте вбивство

Настала слушна мить, подумав Джайлз. І недбалим тоном запитав:

— А ви пам'ятаєте хлопця на ім'я Ефлік?

— Ви маєте на увазі Джекі Ефліка? Того, який працював у конторі Фейна та Вочмена?

— Атож. Він дружив із міс Геленою?

— Ет, то була дурість чистої води. Доктор відразу це припинив, і він мав слушність. Той Ефлік не належав до одного з ними кола людей. Та ще й був із тих, хто постійно наривається на якісь неприємності. Але він був тут недовго. Уклепався в одну халепу та й поїхав звідси, Богу дякувати. Таких нам не треба в Дилмауті. Нехай собі витинають свої штуки десь-інде, ось що я думаю.

— А він був тут, коли порізали сітку? — спитала Ґвенда.

— А, я розумію, чому ви про це запитали. Але він не утнув би такої дурниці. Він був надто хитрий, Джекі Ефлік. Той, хто це зробив, зробив це від чистої злості.

— А хто тут міг гніватися на міс Гелену? Хто міг затаїти на неї злість?

Старий Манінґ тихо захихотів.

— Деякі дівчата могли мати зуб на міс Гелену. Адже їм було далеко до неї. Але той, хто порізав сітку, зробив це від чистої злості. Який-небудь волоцюга, у якого раптом зіпсувався настрій.

— А Гелена дуже переживала свій розрив із Джекі Ефліком? — запитала Ґвенда.

— Не думаю, щоб міс Гелена приділяла надто багато уваги будь-якому з молодих хлопців. Вона просто любила розважитися, ото й усе. А серед них були й такі, що закохувалися в неї до нестями — молодий містер Волтер Фейн, наприклад. Він ходив за нею повсюди, мов пес.

— А вона зовсім не звертала на нього уваги?

— Ні, не звертала. Тільки сміялася — більше нічого. Він потім поїхав кудись за кордон. Але згодом повернувся. Сьогодні він головний у фірмі. Так ніколи й не одружився. І я його не звинувачую. Жінки надто ускладнюють життя чоловікові.

— А ви одружені? — запитала Ґвенда.

— Я вже двох поховав, — відповів старий Манінґ. — І знаєте, не шкодую. Тепер принаймні я можу викурити люльку, коли мені заманеться.

Запала мовчанка, і він знову взявся за граблі.

Джайлз і Ґвенда повернулися стежкою до будинку. Міс Марпл розігнулася над своєю берізкою й приєдналася до них.

— Що з вами, міс Марпл? — запитала Ґвенда. — На вас лиця немає. Може, вам зле?..

— Це пусте, моя люба. — Стара дама на мить замовкла, а тоді сказала з дивним притиском: — Знаєте, мені дуже не до вподоби та історія з тенісною сіткою. Порізаною на дрібні клаптики. Навіть тоді…

Вона замовкла. Джайлз подивився на неї з цікавістю.

— Я не зовсім розумію… — почав він.

— Не розумієте? А мені це уявляється до жаху очевидним. Та можливо, це й краще, що ви нічого не розумієте. А крім того — я можу й помилитися. А зараз розкажіть мені про свою поїздку до Нортумберленда.

Вони розповіли про все, що їм там пощастило довідатися, і міс Марпл вислухала їхню розповідь дуже уважно.

— Це дуже сумна історія, — сказала Ґвенда. — Сумна й трагічна.

— Атож, справді. Як нам іноді не щастить у житті!

— Я теж так подумала. Як той бідолашний чоловік мусив страждати…

— Він? А, звісно, звісно…

— Але ви подумали…

— Так, я подумала про неї , про його дружину. Вона, певно, дуже його кохала, а він одружився з нею лише тому, що вона була вигідною партією, або тому, що йому стало її шкода, або з тих добрих і розумних міркувань, які так часто властиві чоловікам і які ні де чого доброго не призводять.

— тихо процитував Джайлз.

Міс Марпл обернулася до нього.

— Атож, це правда. Ревнощі зазвичай не залежать від якихось причин. Вони — як би мені це висловити? — мають фундаментальніший характер. Вони є наслідком знання, що на твою любов не відповідають любов'ю. І тоді людина пильно стежить, спостерігає, чатує на ту мить, коли об'єкт її любові звертає свою увагу на когось іншого. Що відбувається неминуче. Тому місіс Ерскін перетворила життя свого чоловіка на пекло, а він, нездатний цьому зарадити, перетворив життя на пекло для неї. Але, я думаю, вона страждала більше. А проте, я сказала б, що він ставиться до неї з щирою любов'ю.

— Це неможливо! — вигукнула Ґвенда.

— О, моя люба, ви ще дуже молода. Він так і не покинув дружину, а це означає багато.

— Через дітей. Через свій батьківський обов'язок щодо них.

— Можливо і через них, — сказала міс Марпл. — Але, як мені відомо, чоловіки не вельми переймаються почуттям обов'язку, коли йдеться про їхніх дружин. Державна служба — то інша річ.

Джайлз засміявся.