Агата Кристі - Забуте вбивство

Ерскін повернувся із сигаретами.

— У цій околиці ви знайдете досить повітря, яке збадьорює, — сказав він. У його голосі прозвучали похмурі нотки.

Ґвенда подивилася на нього, коли він припалював сигарету для неї.

— А ви добре пам'ятаєте Дилмаут? — запитала вона найбуденнішим тоном.

Губи Ерскіна скривилися в миттєвому спазмі болю — так принаймні здалося Ґвенді. Але його голос прозвучав цілком природно, коли він відповів:

— Досить добре, я думаю. Ми жили там — дайте-но мені згадати — у готелі «Роял Джордж», ні, пробачте, у готелі «Роял Кларенс».

— О, так це гарний старовинний готель. Наш будинок стоїть недалеко звідти й називається Дім-на-Горі, але раніше він називався Сент-Мері, чи не так, Джайлзе?

— Сент-Кетрін, — сказав Джайлз.

Цього разу реакція була непомильною. Ерскін рвучко відвернувся, філіжанка місіс Ерскін зацокотіла на блюдці.

— Можливо, — несподівано запитала вона, — ви хочете подивитися сад?

— О, звичайно.

Вони вийшли через засклені двері. Це був добре доглянутий і гарно впорядкований сад із довгими бордюрами та акуратними доріжками. Його доглядав переважно майор Ерскін, до такого висновку прийшла Ґвенда. Коли він розповідав їй про троянди, про рослини й трави, його темне, сумне обличчя світилося. Садівництво було явно його захопленням.

Коли вони нарешті покинули цей дім і їхали геть у машині, Джайлз запитав із деякою нерішучістю в голосі.

— Вона там випала в тебе з рук?

Ґвенда кивнула головою.

— Біля другого куща дельфіній.

Вона подивилася на свій палець і неуважно стиснула обручку на ньому.

— А якщо ти її більше ніколи не знайдеш?

— Тож не справжня моя обручка. Справжньою я не ризикувала б.

— Я радий це чути.

— Я дуже сентиментально ставлюся до своєї обручки. Пам'ятаєш, що ти сказав, коли надягнув її на мій палець? Ти даруєш мені зелений смарагд, тому що я загадкова зеленоока киця.

— Я сказав би, — промовив Джайлз без особливих емоцій у голосі, — що наші вияви ніжності могли б здатися дивними для когось, скажімо, з покоління міс Марпл.

— Мені цікаво, що вона зараз робить, наша люба старенька? Сидить на ґанку й гріється на сонечку?

— Ні, вона при ділі — або я зовсім її не знаю! Десь нишпорить, щось спостерігає або ставить комусь якісь запитання. Сподіваюся, вона не ставить їх забагато. Для літньої дами це цілком природна річ. Це так не впадає у вічі, як тоді, коли запитання ставимо ми.

Обличчя Джайлза знову посерйознішало.

— Ось чому мені так не подобається… — він зробив паузу. — Не подобається, коли ти ставиш запитання людям. Я не можу позбутися відчуття, що сам сиджу вдома, а тебе посилаю робити брудну роботу.

Ґвенда провела пальцем по його стурбованій щоці.

— Я знаю, мій любий, знаю. Але ти повинен визнати, що, наприклад, розпитувати чоловіка про його колишні любовні пригоди — нечемно й зухвало, але таку зухвалість жінка може інколи дозволити собі, якщо вона розумна. А я маю намір бути розумною.

— Я знаю, ти розумна. Але ж Ерскін саме той чоловік, якого ми шукаємо.

Ґвенда замислено проказала:

— Я не думаю, що це він.

— Ти хочеш сказати, ми гавкаємо не на те дерево?

— Не зовсім. Я думаю, він справді був закоханий у Гелену. Але він чоловік хороший, Джайлзе, навдивовижу хороший. Це зовсім не той тип, який душить жінок.

— У тебе не такий великий досвід стосунків із душителями жінок, ти згодна зі мною, Ґвендо?

— Ні. Але я наділена жіночим інстинктом.

— Гадаю, не одна жертва душителів теж так думала. Ні, Ґвендо, облишмо жарти, я тебе закликаю бути дуже обачною, гаразд?

— Звичайно ж я буду обачною. Мені так шкода цього бідолаху, змушеного жити з таким драконом у подобі жінки. Я ладна об заклад побитися, що він прожив тяжке життя.

— Атож, вона дивна жінка… У ній є щось моторошне.

— Атож, і дуже моторошне. Ти бачив, як вона весь час на мене дивилася?

— Я сподіваюся, твій план спрацює.

Вони почали здійснювати свій план наступного ранку.

Джайлз, почуваючи себе, як казав він сам, сумнівним детективом у справі шлюбного розлучення, обрав зручне місце для спостереження за ворітьми садиби Енстел-Мейнор. Десь о пів на дванадцяту він повідомив Ґвенді, що все йде згідно з планом. Місіс Ерскін від'їхала в невеличкому автомобілі «остін» вочевидь у напрямку ринкового містечка за три милі звідти. Поле битви було вільне.

Ґвенда під'їхала машиною до парадних дверей і подзвонила. Вона сказала, що хоче бачити місіс Ерскін, і їй сказали, ще пані немає. Тоді вона запитала, чи вдома майор Ерскін. Майор Ерскін був у саду. Вій стояв, нахилившись над клумбою, і випростався, коли підійшла Ґвенда.