Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Тієї самої ночі, зачувши крик Божої Тварючки, татусь Жак виглянув у вікно й побачив чорного привида… Поспіхом одягнувся, чим і пояснюється той факт, що коли ми заносили до вестибюля жертву, він прибіг туди вже вдягнений. Поза всяким сумнівом, вирішив покінчити з привидом і зазирнути йому в обличчя. А зазирнувши, впізнав пані Матьє. Татусь Жак — давній друг пані Матьє. Напевно, вона зізналася йому в своїх нічних походеньках і попросила врятувати її у цю скрутну хвилину. Зрозуміло, вона, яка щойно побачила свого друга мертвим, була у жалюгідному стані. Розчулений, татусь Жак вивів її з парку й довів аж до Епінейського шосе. Звідти їй лишалося подолати лише кілька метрів, щоб дістатися додому. Татусь Жак повернувся до замку і, свідомий, якими прикрими фактами володіє, постарався в міру своїх сил зробити все можливе, аби приховати від нас цей надзвичайно значущий і драматичний епізод. Але мені аніскільки не потрібні свідчення татуся Жака або пані Матьє для підтвердження цієї розповіді. Я знаю, що події розгорталися саме так! І тому звертаюся до пана Фредеріка Ларсана, до його пам’яті. Він уже напевно зрозумів, яким чином я про це дізнався, адже бачив, як я вранці наступного дня вивчав подвійний слід татуся Жака та пані Матьє — відбитки підошов ішли поруч. — Тут Рультабій повернувся до трактирниці, яка стояла за бар’єром, і віддав їй гречний уклін. — Відбитки ваших черевиків, — пояснив він, — дивним чином подібні до відбитків «елегантних» слідів убивці.

Пані Матьє здригнулася і з цікавістю, до якої домішувавсь острах, уп’ялася очима в юного репортера. Що він таке каже? Що він хоче цим сказати?

— Пані має гарні ступні, хоча трохи завеликі як для жінки. Вони, навіть загострені носки черевиків, майже точно збігаються зі слідами вбивці…

Залом пройшла хвиля. Рультабій порухом заспокоїв присутніх. Воістину можна було подумати, немов то він веде судове засідання, командуючи всіма.

— Слід одразу застерегти, — сказав Рультабій, — це ще нічого не означає й поліцая, який надумає висунути обвинувачення тільки на зовнішніх доказах, не об’єднавши їх загальною ідеєю, це неминуче призведе до юридичної помилки. Відбитки ніг Робера Дарзака також тотожні відбиткам убивці. Проте вбивця не він.

Знову загомонів зал.

Головуючий звернувся до пані Матьє:

— Чи справді події тієї ночі розгорталися так, як каже свідок?

— Точнісінько так, пане голово. Можна подумати, що пан Рультабій ходив за нами назирці.

— Значить, ви бачили, як злочинець біг до правого крила замку?

— Бачила так само виразно, як і тих, хто за хвилину потому несли труп лісничого.

— А куди подівся злочинець? Ви були на центральному подвір’ї й могли помітити його… Він же не знав про вашу присутність, і йому треба було тікати…

— Я нічого не бачила, пане судде! — застогнала трактирниця. — В той момент зробилося так темно, хоч у вічі стрель!

— То, може, пан Рультабій пояснить нам, куди подівся вбивця?

— Звичайно, поясню! — відразу ж відгукнувся Рультабій з такою певністю, аж сам головуючий не зміг стримати посмішки. І знову залунав голос Рультабія: — Злочинець не міг утекти з такого закапелка двору — ми б його неодмінно побачили! А якби не побачили очима, то просто наштовхнулися б на нього! Бо то маленький закапелок, квадратний майданчик, оточений з одного боку ровом, а з другого височенними гратами. Якби ми не наразилися на вбивцю, то він би сам наразився на нас! Цей майданчик практично був так само замкнений ровом, гратами та нами, як свого часу Жовта кімната!

— То яким же чином людину, що потрапила до такого глухого кута, ви там не знайшли?! Поясніть-но нам це! Я вже півгодини хочу почути це від вас!

Рультабій удруге витяг годинника з жилетної кишені, спокійно подивився на нього і мовив:

— Пане голово суду! Ви можете допитуватись про це ще три години й тридцять хвилин, все одно я зможу відповісти на ваше запитання не раніше як о пів на сьому!

Цього разу в реакції залу не вчувалося ні осуду, ні розчарування. Рультабію виказували довіру. Присутніх уже тішила та настійливість, із якою цей юнак вказував судді визначену годину, немов призначав побачення комусь із своїх товаришів.

Суддя трохи повагався, чи не слід йому образитися на таке зухвальство, але зрештою вирішив за краще поділити загальну веселість. Рультабій викликав симпатію, і суддя перейнявся нею. Врешті юнак так точно визначив роль пані Матьє в цій справі й так до ладу пояснив кожен її рух тієї ночі, що пан де Року змушений був узяти його наповажне.