Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Затим Рультабій рушає за нами, щоб дізнатися… нарешті про все дізнатись… але зупиняється біля письмового столу. Там, на підлозі, лежить згорток, здоровенний згорток… Як він тут опинився?.. Саржева обгортка розірвана. Рультабій нахиляється. Папери… папери… фотокартки… Він читає: «Новий електроскоп — диференційний конденсатор… Основні властивості проміжної субстанції між вагомою матерією та невагомим ефіром…» Яка кричуща іронія долі: в той момент, коли вбивають його дочку, професорові повертають усі ці непотрібні тепер папери, «які він таки завтра пожбурить у вогонь!.. У вогонь!.. Завтра ж у вогонь!..»

На ранок після цієї жахливої ночі до замку знову приїхали пан де Марке, його секретар, жандарми. Нас усіх допитали, крім, звичайно, Матильди, яка перебувала в стані близькому до коматозного. Ми з Рультабієм, домовившись заздалегідь, розповіли лише те, що вважали за потрібне. Я поостерігся згадувати про те, що ніс варту в темній кімнаті, про снодійне теж не прохопився й словом. Коротше кажучи, ми не поділилися ні Своїми підозрами, ні будь-якими натяками на те, що Матильда Станжерсон готувалася до зустрічі зі злочинцем. Бідолашна жінка, мабуть, мала намір накласти життям, аби лише не порушити таємницю, якою оточила свого вбивцю… Ми не мали права знецінити таку жертву… Артур Ренс розповів усім, і так безпосередньо, аж я здивувався, що востаннє він бачив лісничого близько одинадцятої вечора. «Лісничий, — говорив американець, — заходив до мене в кімнату за пакунком з моїми речами, щоб назавтра о першій годині дня доправити їх на вокзал Мен-Мішель». Чоловіки довгенько гомоніли про полювання, про браконьєрів. Артур Вільям Ренс і справді мав на ранок від’їжджати з Гландьє і, за звичкою, пішки дістатися до Сен-Мішеля. Тож вирішив скористатися з послуг лісничого й не тягти речі в руках. Якщо вірити його розповіді, то саме ці речі й виносив на моїх очах «зелений чоловік» із кімнати Артура Рейса.

Принаймні свідчення його підтвердив професор Станжерсон. Ще й додав, що вчора ввечері не мав приємності бачити свого друга Рейса в себе за столом, бо той залишив їх з дочкою близько п’ятої вечора. Артур Ренс попросив лише подати йому чай у кімнату, пояснивши, що трохи нездужає.

На прохання Рультабія консьєрж Берньє посвідчив, що тої ночі лісничий запропонував йому взяти участь у браконьєрських ловах (добре, що лісничий уже не міг спростувати його слова), призначив йому побачення поблизу діброви, але сам не з’явився, то консьєрж рушив йому назустріч… Увійшовши до центрального подвір’я, вже підходив до донжону, коли побачив якусь людину, що чимдуж бігла в напрямку правого крила замку. Цієї ж миті пролунали постріли, — певне, стріляли у втікача. З вікна галереї вигулькнув Рультабій. Він побачив Берньє з рушницею, впізнав його й наказав стріляти. Тоді Берньє вистрілив… Був певен, що поцілив злочинця, навіть гадав, що вбив його, і гадав так, аж поки Рультабій обстежив труп і сповістив, що людину вбито ножем. Він і досі нічого не второпав, що й не дивно в такій фантасмагорії, адже якщо знайдений труп не є трупом утікача, по якому всі стріляли, то це має означати, що втікач кудись подівся. «А в цьому глухому куті подвір’я, — казав Берньє, — де ми всі скупчилися над трупом, не вистачило б місця не лише для ще одного мертвого, а й для живого — ми б його неодмінно побачили!»

Але слідчий нагадав йому, що коли всі зібралися в тому кутку, стояла темна ніч і ніхто не зміг роздивитись обличчя лісничого й упізнати його, для цього довелося перенести труп до вестибюля…

На що татусь Берньє відказав, що хай ми не помітили нікого — ні живого, ані мертвого, — не роздивились у темряві, але якщо там усе-таки був хтось, то ми неодмінно наступили б на нього, так тісно в цьому закапелку двору… Адже ми вп’ятьох були там, і справді дивно, що хтось міг би шаснути поміж нас… Єдині двері, що туди виходили, це — двері кімнати лісничого, а вони були замкнені — ключа ми потім знайшли в кишені небіжчика…

І оскільки з міркувань Берньє, які на перший погляд здавалися логічними, виходило, ніби чоловіка, який, безперечно, помер від удару ножем, убито з вогнепальної зброї, слідчий не надав особливого значення його словам. І вже опівдні всім нам стало зрозуміло, що представник правосуддя переконаний: ми прогавили втікача, а натомість наштовхнулися на труп, який не має нічого спільного з нашою справою. Він негайно хотів це довести, і, ймовірно, нова справа відповідала думці, що склалася в слідчого з приводу морального обличчя лісничого, — його зв’язків, нової інтрижки з жінкою хазяїна трактиру «Донжон». Таку версію підкріпляли й свідоцтва про погрози, що їх трактирник висловлював на адресу лісничого. Тому о першій годині для татуся Матьє, незважаючи на протести дружини та його скарги на ревматичні болі, було заарештовано й відпроваджено під пильною вартою до Корбея. В його будинку не виявили нічого компрометуючого, але погрози, висловлені ним напередодні в товаристві биндюжників, які повідомили про це слідчому, скомпрометували його більше, ніж якби в нього в матраці знайшли ніж, яким було вбито «зеленого чоловіка».