Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Якщо я зараз удеруся до кімнати, він утече передпокоєм або праворуч, дверима будуару. А далі, вітальнею, потрапить до галереї — і я його прогавлю. Ні, поки що він у мене в руках, а за п’ять хвилин я триматиму його надійніше, ніж у клітці… Що він робить тут на самоті, в кімнаті Матильди Станжерсон? Що пише? Кому?

Я злажу. Опускаю драбину на землю. Посилаю татуся Жака розбудити професора. Нехай старий зачекає на мене там, але ке попереджає хазяїна, що прийду. А я побіжу до Фредеріка Ларсана. Дуже все це мені не до вподоби. Я волів би, поки він задає хропака, самотужки здобути всі лаври… Але татусь Жак і професор — літні люди, а я, мабуть, ще не вилюднів… Мені може забракнути сили. Що ж до Ларсана, то він звик духопелити людей, кидати на землю, надягати на них наручники. Ларсан відчиняє двері. Вигляд у нього ошелешений, очі заспані, він ладен послати мене до дідька, не бажає вірити дурним вигадкам якогось репортера. Доводиться переконувати його, що вбивця насправді тут!

— Дивно, — каже Ларсан, — я гадав, що сьогодні по обіді ми розсталися в Парижі…

Він хутенько вдягається, бере револьвер. У галереї запитує:

— Де він?

— У спальні панни Станжерсон.

— А вона сама?

— Її там немає.

— Ходімо туди!

— Не йдіть туди! При першій же небезпеці він утече. Він має три шляхи для відступу — двері, вікно, будуар, де сплять жінки…

— Я його пристрелю!

— А якщо не влучите? Якщо лише пораните? Він усе одно втече! Не кажучи вже про те, що, безперечно, він озброєний… Ні, дозвольте мені керувати операцією, і я відповім за все…

— Як хочете, — досить поблажливо погодився він.

Тоді, переконавшись, що всі вікна в обох галереях щільно зачинені, я поставив Фредеріка Ларсана на чати в кінці наріжної галереї, біля того вікна, яке було прочинене і яке я зачинив.

Фреда я попередив:

— Ні в якому разі ви не повинні залишати свій пост, аж поки я вас не покличу. Сто відсотків із ста, що вбивця кинеться до цього вікна й намагатиметься втекти від догоні, бо прийшов цим шляхом і саме тут підготував собі шлях для відступу. У вас небезпечний пост…

— А ви де будете? — поцікавився Фред.

— Я стрибну в кімнату й пожену його на вас.

— Візьміть мій револьвер, — запропонував Фред, — а я скористаюся вашим кийком.

— Дякую, — відповів я, — ви відважна людина.

Я взяв Фредів револьвер. Мені доведеться опинитись віч-на-віч з убивцею, тож револьвер до речі.

Лишивши Фреда на варті біля вікна, позначеного на плані цифрою 5, я, так само обережно, попрямував до апартаментів професора, який мешкав у лівому крилі замку. Професора Станжерсона я знайшов у товаристві татуся Жака, який дотримав свою обіцянку й обмежився тим, що сказав своєму господарю, аби той щонайшвидше вдягався. Я коротко повідомив професора про перебіг подій. Він теж озброївся револьвером, і за мить всі троє опинилися в галереї. Відтоді як я побачив убивцю за письмовим столом, минуло не більше десяти хвилин. Професор поривався вдертись туди й пристрелити його — це здавалося найпростішим! Я застеріг його від ризику, мовляв, намагаючись убити злодія, ми можемо випустити його живого.

Коли я заприсягся, що дочки у спальні немає й що їй не загрожує небезпека, професор погодився вгамувати своє нетерпіння й довірити мені керівництво операцією. Це я попередив його й татуся Жака, що вони мають убігти лише тоді, коли я їх кликатиму або якщо почують револьверний постріл. Потому я наказав татусеві Жаку зайняти місце біля вікна в кінці прямої галереї (це вікно на моєму плані позначено цифрою 2). Я обрав для старого саме цей пост, бо уявляв собі, що сполоханий у кімнаті злочинець побіжить галереєю до вікна, яке він лишив прочиненим, але, діставшись до рогу, побачить біля нього Фредеріка Ларсана. Тоді кинеться навтьоки до прямої галереї. А там наразиться на татуся Жака, який перешкодить йому вистрибнути з вікна в кінці прямої галереї. Бо саме в такий спосіб мав би діяти злочинець, якщо він добре орієнтується в замку (а щодо цього я не мав жодного сумніву). Саме під цим вікном знадвору примикав виступ, тоді як усі інші вікна галереї були на такій висоті, що годі стрибнути додолу, не скрутивши собі в’язи. До того ж усі двері й вікна були надійно зачинені, так само як і двері комірчини, в чому я пересвідчився на власні очі.

Отже, коли татусь Жак зайняв указане йому мною місце, я лишив професора на сходовій площадці, неподалік од дверей до передпокою панни Станжерсон. Тепер можна було сподіватися на те, що коли я зненацька заскочу злочинця в кімнаті, він кинеться тікати через передпокій, а не будуар, де, певно, двері замкнені власноручно Матильдою Станжерсон, якщо, звичайно, моє припущення слушне і вона справді сховалась, аби не зустрітися зі злодієм, який мав її навідати! Так чи не так, він усе одно опиниться в галереї й наразиться на моїх людей, які на нього чекають.