Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Саме в цих місцях, які, здавалося б, цілком належать до минувшини, поселилися професор Станжерсон та його дочка для того, щоб працювати над наукою майбутнього. Їм одразу ж сподобалась безлюдність лісової пущі, де за їхньою працею й надіями могли стежити лише древні камені та вікові дуби. Гландьє [3] «Gland» — французькою мовою означає «жолудь». , в минулому гландаріум, називався так тому, що в цих місцях здавна збирали силу-силенну жолудів. Ця земля, оповита сумною славою, через нехлюйство своїх власників набула вигляду дикої природи, і лише будівлі, які ховалися в зелені, несли на собі відбиток дивних перетворень. Кожне сторіччя закарбовувало на них свій слід, і всі ці архітектурні витвори були оповиті споминами про жахливі події, криваві пригоди. Тож замок, де сподівалася знайти собі притулок наука, здавалось, наперед був приречений стати ареною для драми, сповненої таємниць та крові.

Здається, я трохи захопився в описуванні замку Гландьє, але це не для того, аби створити відповідну атмосферу для драматичних подій, які відбуватимуться на очах читача. По щирості, я прагну цілковитої простоти. Я зовсім не претендую на авторство. Коли кажуть «автор», завжди думають: «романіст», але таємниця Жовтої кімнати, хвалити Бога, криє в собі реальний трагічний жах і цілком може обійтися без літературних прикрас. Я лише сумлінний оповідач, тож маю дати картину перебігу подій. А картину необхідно вставити в раму, та й годі. Ви маєте право знати, де саме розгорталися події.

Отже, повернімося до професора Станжерсона. На той час, коли він придбав маєток, приблизно за п’ятнадцять років до цієї драми, Гландьє довго стояв пусткою. Ще один старий замок, побудований Жаном де Бельменом у XIV сторіччі, теж стояв поблизу, занедбаний і безлюдний. Загалом увесь район був майже ненаселений. Лічені будиночки обабіч Корбейської дороги, один заїзд під назвою «Донжон», — ото й уся цивілізація в цьому Богом забутому місці, яке ніяк не сподіваєшся зустріти всього лише за кілька льє від столиці. А проте саме тутешня глушина й звабила професора Станжерсона та його дочку. Професор був уже на той час знаменитістю, він щойно повернувся з Америки, де його роботи набули широкого розголосу. Його книжка «Розпад матерії під дією електричного струму», що вийшла друком у Філадельфії, викликала протести всього вченого світу. Станжерсон був французом американського походження. Важливі справи, пов’язані з оформленням спадщини, впродовж кількох років затримували його в Сполучених Штатах. Але й там він продовжував розпочату в Парижі роботу, потім, одержавши велику спадщину, повернувся до Франції. Багатство прийшлося дуже до речі. Якби професор Станжерсон забажав, він міг би огребом брати мільйони доларів, використавши сам або дозволивши впровадити у виробництво два-три свої винаходи в галузі хімії барвників. Проте йому завжди видавалось осоружним ставити на службу власним потребам чудовий дар, даний йому природою. Він віддавав його людям і все, що заробляв завдяки своєму хистові, витрачав на доброчинство. Тому не приховував радість, одержавши несподіване багатство, що дозволяло йому беззастережно віддаватися своїй пристрасті до чистої науки. Воно його тішило ще й з іншої причини. Коли професор повернувся з Америки і купив Гландьє, панні Станжерсон минуло двадцятий. Важко собі уявити, яка вона була вродлива, успадкувавши від матері, що померла від пологів, грацію парижанки, а від діда по батьковій лінії, Вільяма Станжерсона, всю щедрість молодої американської крові. Дід, мешканець Філадельфії, змушений був прийняти французьке громадянство, одружуючись із француженкою, якій у майбутньому судилося стати матір’ю великого вченого Станжерсона. Ось чим пояснюється англійське прізвище французького професора.

Двадцятирічна, з чудовим білявим волоссям, блакитними очима, молочною шкірою, обдарована божественним здоров’ям, Матильда Станжерсон була однією з найвродливіших дівчат і Старого, й Нового Світу. Незважаючи на смуток перед неминучою розлукою, батьківський обов’язок змушував професора подумати про доньчин шлюб, тож, очевидячки, він зрадів, що Матильдин посаг сам приплив йому до рук. Хай там як, але він замкнувся разом з дочкою в замку Гландьє саме тоді, коли друзі сподівалися, що він почне вивозити Матильду у вищий світ. Дехто навіть спеціально приїздив, аби виказати своє здивування. На поставлені йому запитання професор Станжерсон відповідав: «Це доньчина воля, а я не годен ні в чому їй відмовити. Це вона обрала своїм помешканням замок Гландьє». У свою чергу, панна Станжерсон на подібні запитання безтурботно відказувала: «Де б нам краще працювалося, ніж у цьому затишку?»