Эллери Квин - Божий світильник

Доктор Райнак ввічливо прокашлявся і, мов жирний тюлень, сплеснув у долоні.

— Надзвичайно цікаво, Квіне! Надзвичайно! Вже й не пригадую, коли я чув таку захопливу вигадку. А з другого боку, хоч я й ціную вашу дотепність, у вашій казочці є один натяк, що не може не викликати мого обурення. — Він повернувся до офіцера. — Ви, звісно ж, не вірите в цю нісенітну вигадку?… Гадаю, містер Квін від шоку трохи з'їхав з глузду..

— Це вам не до лиця, містере Райнак, — зауважив Еллері. — Те, що ми сидимо тепер тут, підтверджує мої слова.

— Доведеться вам пояснити, — озвався офіцер, який, здавалося, не міг нічого збагнути.

— Я хочу сказати, що тепер ми сидимо в першому Білому домі. Хто, як не я, привів вас сюди? І я можу повести вас до двійника Білого дому, бо знаю, в чому полягає облуда. Між іншим, усі ці люди повернулися сюди з будинку-двійника. Він своє призначення виконав і більше їм не потрібний.

Для облуди використано географічне положення будинків. Мені пригадалося, що дорога, якою ми сюди їхали, вигинається нескінченною плавною дугою. Від цієї дороги відходять два проїзди — між ними миль шість. А дорога робить велику криву і… замикається на собі, описуючи ніби цифру дев'ять. Отже, відстань між будинками по дорозі близько шести милі. а по прямій — не більше однієї милі.

Того дня, коли прибула «Коронія» і містер Райнак віз сюди Торна, міс Мейх'ю і мене, він свідомо проминув майже непомітний проїзд до будинку-двійника, так щоб ми не звернули на нього уваги.

Машину Торна вивели з ладу для того, щоб позбавити його змоги їздити самому. Адже водій завжди помічає дорогою те, на що пасажир узагалі не зважає. Обидва рази, коли Торн приїздив до Мейх'ю, Кейт зустрічав його з однією метою: відвернути його увагу від дороги. А нас трьох першого дня привіз сюди містер Райнак. Сьогодні ввечері мені дозволили поїхати, сподіваючись, що назад я не повертатимусь, а ще тому, що ми були в будинку-двійнику, який стоїть по дорозі ближче до шосе, ніж перший. Крім того, вони знали, що в такій досить короткій поїздці підозра в нас не прокинеться.

— Навіть якщо все це так, містере Квін, озвався полісмен, то я не розумію, чого всі ці люди домагались? Не могли ж вони сподіватися, що ви взагалі не викриєте цей обман!

— Це правда, — погодився Еллері. — Але не забувайте, що, спіймавши нас на гачок, вони намагалися заволодіти багатством Сільвестра Мейх'ю і зникнути. Весь обман був потрібен, щоб вигадати час, без перешкод обшукати Чорний дім і знайти золото, навіть якби для цього довелося зрівняти будинок із землею. Це ж ясно. Я не маю сумніву, що в сусідньому будинку цілим залишився, мов після погрому, тільки каркас. Саме того Райнак і Кейт час від часу й зникали. Поки справді надприродне явище тримало нас у Білому домі-двійникові, вони по черзі, довбаючи камінець за камінцем, гарячкове шукали в Чорному домі золото. Ось чому хтось — може, й присутній тут вельмишановний містер Райнак — вислизнув із будинку вслід за вами, Торне, і вдарив мене по голові, коли я необачно спробував був піти по сліду, залишеному на снігу Кейтом. Не можна було допускати, щоб я дійшов до… до того місця, де стояв і Чорний дім, і Білий дім, у якому ми лягли спати першої ночі після приїзду. Бо тоді я розгадав би таємницю.

— А золото вони знайшли? — запитав Торн

— На мою думку, знайшли й переховали.

— Але ж ми не… — вихопилось у місіс Райнак. — Герберте, я ж тобі казала не…

— Ідіотка! — гарикнув товстун.

Жінка сіпнулася, немов він дав їй ляпаса.

— Якщо ви не знайшли здобич, то чому ж дозволили їм сьогодні поїхати? — грубо запитав у Райнака офіцер.

Той, не відповідаючи, схопив склянку й жадібно випив.

— Гадаю, я можу відповісти на це запитання, — замислено промовив Еллері. — З багатьох причин це — найдивовижніша річ у всій таємниці, до того ж найжорстокіша й найменш простима. Все інше порівняно з нею дитячі забавки. Це стосується міс Мейх'ю і… вбивства.

— Вбивства? — насторожився полісмен.

— Стосується мене? — збентежено промовила Еліс.

Еллері запалив сигарету й звернувся до полісмена:

— Приїхавши сюди, Еліс Мейх'ю першого ж дня пішла разом з нами до Чорного дому. Там у батьковій спальні вона натрапила на давній дівочий портрет своєї покійної матері. Бачу, тут його немає — отже, він усе ще в Білому домі-двійникові. Еліс кинулася до портрета, мов голодний китайський біженець до чашки рису. Вона сказала, що має лише одну материну фотокартку, та й ту поганої якості, а тому дуже зраділа такій несподіваній знахідці. Еліс узяла портрет, принесла до Білого дому й поставила його на каміні — на оцьому каміні.