Аґата Кристі - Тринадцять загадкових випадків

Міс Марпл знову сіла. Сер Генрі також сів. Коли стара дама знову заговорила, тон її голосу змінився. Тепер він звучав поважно, з відтінком певної гідності.

— Ви, певно, пам’ятаєте, сер Генрі, що раз або двічі ми зустрічалися з вами й мали нагоду взяти участь у досить цікавій та приємній грі. Коли ми розповідали про різні загадкові події й шукали відповіді на ті запитання, що їх вони перед нами ставили. Ви тоді люб’язно сказали, що я… що я знаходила не такі вже й погані розв’язання для тих таємниць.

— Ви перемогли тоді нас усіх, — тепло сказав сер Генрі. — Ви виявили абсолютну геніальність у пошуках дороги до істини. І я також пам’ятаю, ви завжди пригадували якісь сільські події, що давали вам необхідний ключ.

Він говорив це з усмішкою, але міс Марпл не всміхалася. Вона залишалася дуже серйозною.

— Те, що ви тоді сказали, надало мені сміливості прийти до вас тепер. Я відчуваю, що, коли скажу дещо, ви принаймні не станете сміятися з мене.

До сера Генрі несподівано дійшло, що вона говорить дуже серйозно.

— Звичайно, я не стану сміятися, — лагідно сказав він.

— Сер Генрі, ця дівчина, Роза Емот, вона не втопилася — її було вбито … І я знаю, хто її вбив.

Десь протягом трьох секунд сер Генрі мовчав, опанований глибоким подивом. Голос міс Марпл був досконало спокійним і нітрохи не збудженим. Можна подумати, вона сказала якісь найбуденніші в цьому світі слова, настільки в її тоні були відсутні будь-які емоції.

— Ви зробили дуже серйозну заяву, міс Марпл, — сказав сер Генрі, коли нарешті зміг перевести подих.

Вона кілька разів лагідно кивнула головою.

— Я знаю… Знаю… І саме тому прийшла до вас.

— Але ж, моя люба леді, я зовсім не та людина, до якої треба приходити в таких випадках. Зараз я цілком приватна особа. Якщо ви маєте докази, які підтверджують щойно сказані вами слова, ви повинні піти в поліцію.

— Не думаю, що з цього буде якась користь, — сказала міс Марпл.

— Але чому ви так думаєте?

— Бо в мене немає жодних, як ви їх називаєте, доказів.

— Ви хочете сказати, це лише ваш здогад?

— Здогад, якщо хочете, але насправді не зовсім так. Я знаю . Я здатна здобути це знання, проте, якби я навела свої аргументи на його підтримку в розмові з інспектором Друйтом, він би лише посміявся з мене. І навряд чи я засудила б його за це. Дуже важко зрозуміти те знання, що його я схильна назвати спеціальним знанням.

— Наприклад? — запитав сер Генрі.

Міс Марпл ледь помітно всміхнулася.

— Ну, приміром, якби на підтвердження свого знання я навела вам той факт, що чоловік на прізвисько Горох, котрий кілька років тому продавав моїй племінниці овочі, вивантажив їй зі свого воза ріпу замість моркви…

Вона промовисто замовкла на півслові.

— Дуже добре прізвисько для торговця, — промурмотів сер Генрі. — Ви хочете сказати, що оцінюєте події, порівнюючи їх з аналогічними?

— Я знаю людську натуру, — сказала міс Марпл. — Неможливо не знати людської натури, проживши стільки років у селі. Питання лише в тому, вірите ви мені чи ні?

Вона подивилася йому просто у вічі. Рожевий рум’янець став яскравішим на її щоках. Їхні погляди зустрілись, і вона не відвела своїх очей.

Cep Генрі був чоловіком із дуже великим життєвим досвідом. Він звик ухвалювати свої рішення швидко, не ходячи коло та навколо. Хоч яким неймовірним і фантастичним здалося йому твердження міс Марпл, він відразу відчув, що приймає його.

— Я вірю вам, міс Марпл. Але не розумію, що я міг би зробити для вас у цій справі й чому ви до мене прийшли.

— Я думала про це й багато думала, — промовила міс Марпл. — Як я вже сказала, було б марно йти до поліції, не маючи на руках жодних фактів. Єдине, про що я вас хочу попросити, — це щоб ви зацікавились цією справою — я певна, для інспектора Друйта це буде велика честь. А якщо справа зайде далі, то не сумніваюся, що полковник Мелчет, головний констебль, буде як віск у ваших руках.

Вона подивилася на нього благальним поглядом.

— А які відомості ви мені дасте, щоб я міг на них опертися?

— Я подумала про те, — сказала міс Марпл, — щоб написати на клаптику паперу прізвище — прізвище конкретної особи — й дати його вам. І якщо потім, у процесі розслідування, ви доведете непричетність цієї особи до злочину, я готова буду визнати свою помилку.

Вона замовкла, а потім додала, затремтівши всім тілом:

— Було б просто жахливо — неймовірно жахливо! — якби зовсім невинну людину повісили.

— Звідки ви… — вигукнув сер Генрі, геть приголомшений.