«У якому розумінні?»
«Подумайте хвильку. Уявіть собі, що ви хочете здійснити геноцид…»
«Прошу тебе», сказав Діоталлеві, «ми виходимо за всякі межі, у мене болить шлунок, я йду геть».
«Зачекай, хай йому біс, коли тамплієри випускали кишки сарацинам, тебе це розважало, бо минуло стільки часу, а тепер ти моралізуєш, наче якийсь гнилий інтелігент. Ми тут намагаємося переписати Історію, ніщо не повинно нас лякати».
Ми дали йому продовжувати, зневолені його бурхливим поривом.
«У геноциді євреїв вражає довготривалість процедур: спершу їх тримають у таборах і морять голодом, тоді роздягають догола, відтак посилають під душ, урешті маємо старанне переховування цілих стосів трупів, архівування одягу, опис особистого майна… Поступовання аж ніяк не раціональне, якби йшлося лише про те, щоб убивати. Воно було б раціональним лише в тому випадку, якби йшлося про пошук, пошук послання, яке зберігалося в одного з тих мільйонів людей, єрусалимського представника Тридцяти Шести Невидимих — у складках його одежі, в роті, витатуйоване на шкірі… Лише План може пояснити незбагненний бюрократизм геноциду! Гітлер шукає у євреїв якоїсь підказки, ідеї, яка, завдяки Маятникові, дозволила б йому визначити точний пункт, де під увігнутим склепінням, яке становить сама для себе земля, перетинаються підземні течії. А ті течії — зверніть увагу на досконалість цієї концепції — ототожнюються з небесними течіями, через віщо теорія порожнистої землі матеріалізує, так би мовити, тисячолітній герметичний здогад: те, що долі, тотожне тому, що вгорі! Містичний Полюс збігається з Серцем Землі, таємничий рисунок небесних тіл — не що інше як таємничий рисунок підземель Аґарттхи, зникає різниця між небом і пеклом, а Ґрааль, lapis exillis — це lapis ex coelis [249] lapis ex coelis — лат.: Камінь з неба.
, у тому розумінні, що він є Філософський Камінь, який народжується як оболонка, межа, край, хтонічна утроба небес! А визначивши цю точку в центрі порожнистої землі, який є досконалим центром неба, Гітлер стане володарем світу, Царем якого він є за правом раси. Ось чому аж до останнього, до замкнення в безодні свого бункера він не втрачає надії визначити Містичний Полюс».
«Досить», сказав Діоталлеві. «Тепер мені справді погано. Мені болить».
«Йому справді погано, справа зовсім не в ідеологічній полеміці», сказав я.
Здавалося, лише тепер Бельбо зрозумів. Він підвівся й підійшов, щоб дбайливо підтримати свого друга, який спирався об стіл, і здавалося, зараз зомліє. «Пробач, любий, мене понесло. Сподіваюся, ти почуваєш себе зле не тому, що я говорив ці речі, правда? Ми ж уже років із двадцять оповідаємо один одному такі небилиці, хіба не так? Але тобі й справді погано, це, мабуть, таки катар. Послухай, у такому випадку вистачить одної пігулки меранколу. І гаряча грілка. Гайда, я одвезу тебе додому, але потім тобі треба буде викликати лікаря, тобі треба зробити обстеження».
Діоталлеві сказав, що він може поїхати додому сам, на таксі, він же не при смерті. Йому треба лягти. Він одразу ж викличе лікаря, він обіцяє це. І розклеївся він зовсім не через Бельбові теревені, він погано почував себе ще з учорашнього вечора. В Бельбо полегшало на душі й він провів його до таксі.
Повернувся він стурбований: «Якщо задуматися, вже кілька тижнів у цього хлопця нездоровий колір обличчя. Мішки під очима… Як це можливо, я повинен був померти від цирозу ще десять років тому, одначе мені як із гуски вода, а він, який живе як аскет, має катар шлунка, а може, й щось гірше, на мою думку, це виразка. До дідька План. Ми всі божевільні».
«Але я думаю, що від пігулки меранколу все йому пройде», сказав я.
«Я теж так думаю. Але краще додати до цього ще й гарячу грілку. Маймо надію, що він буде розсудливий».
Qui operatur in Cabala… si errabit in opere aut non purificatus accesserit, deuorabitur ab Azazale.
(Pico della Mirandola, Conclusiones Magicae)
[250] Епіграф. — Хто працюватиме в Кабалі… і помилиться у праці або приступить до неї неочищений, того пожере Азазель. — Піко делла Мірандола, «Магічні висновки».
Криза у Діоталлеві настала наприкінці листопада. Наступного дня ми чекали його в офісі, а він зателефонував, і сказав, що лягає в лікарню. Лікар запевняв, що симптоми не надто серйозні, але краще провести обстеження.
Бельбо і я пов'язували його хворобу з Планом, вважаючи, що ми, можливо, зайшли задалеко. Ми впівголоса говорили один одному, що це безглуздо, але почували себе винними. Вже вдруге я відчував себе співучасником Бельбо: одного разу ми разом замовчали певні речі (перед Де Анджелісом), цього разу ми — знову разом — говорили занадто багато. Безглуздо було почувати себе винними — тоді ми були в цьому переконані — але ми не могли позбутися ніяковості. І так більше, ніж на місяць, ми припинили говорити про План.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу