Умберто Еко - Маятник Фуко

Подейкують, нібито Бекон помер. Совпс запевняє мене, що це неправда. Ніхто не бачив його трупа. Він живе під фальшивим ім’ям у ландграфа Гессену, вже втаємничений у найбільші містерії, а отже, безсмертний, готовий далі провадити свою похмуру битву за тріумф Плану, здійснюваного в його ім’я і під його керівництвом.

Після цієї вдаваної смерти мене прийшов відвідати Вільям зі своєю лицемірною посмішечкою, яку грати не приховали від мене. Він запитав, навіщо у сонет 111 я вставив якогось Фарбаря, він запитував мені: To What It Works in. Like the Dyers Hand … — На пальцях фарбаря сліди від фарб — Слід мого фаху на моїй натурі… [208] На пальцях фарбаря сліди від фарб — Слід мого фаху на моїй натурі… - (пер. Дм. Павличка).

— Я ніколи не писав цих слів, — сказав я йому. І це була правда… Ясна річ, їх вписав Бекон перед своїм зникненням, аби дати якийсь таємний сигнал тим, хто потім від двору до двору прийматиме Сен-Жермена як спеціаліста з фарбування… Гадаю, в майбутньому він намагатиметься дати зрозуміти, що це він написав твори Вільяма. Яким очевидним стає все це з пітьми темниці!

Where Art Thou, Muse, That Thou Forget'st So Long ? [209] Where Art Thou, Muse, That Thou Forget’st So Long? — англ.: Шекспір, Сонет 100: «Безтямна Музо, де твоє сумління?» (пер. Дм. Павличка). Я почуваю себе втомленим, хворим. Вільям очікує від мене нового матеріалу для своїх паскудних блазнювань там, у театрі Globe.

Совпс пише. Я заглядаю поверх його плечей. Він накидав незрозуміле повідомлення: Riverrun, past Eve and Adam's [210] Riverrun, past Eve and Adams… — початок роману Джеймса Джойса «Поминки Фіннеґана». … Він ховає картку, дивиться на мене, бачить, що я блідіший від Привида, читає у моїх очах Смерть. Він шепоче мені: — Відпочинь. Не бійся. Я писатиму за тебе.

Що він і робить, машкара на машкарі. Я повільно згасаю, а він забирає в мене навіть це останнє світло, світло темряви.

Бельбо стримано розповів нам про свої фантазії, не читаючи своїх сторінок і оминаючи натяки на своє особисте життя. Навіть більше, він дав нам зрозуміти, що ці комбінації підказав йому Абулафія. Те, що Бекон був автором маніфестів Рози і Хреста, я вже десь чув. Але мене вразив один натяк — що Бекон був віконтом Сент-Олбансом.

Щось крутилося мені в голові, щось, що стосувалося моєї давньої дипломної роботи. Наступну ніч я провів, копирсаючись у своїй картотеці.

«Панове», з деякою урочистістю сказав я наступного ранку своїм спільникам, «пов’язань ми не вигадуємо. Вони існують. Коли святий Бернард підкидає ідею скликання собору для узаконення статусу тамплієрів, серед тих, кого було уповноважено організувати цю справу, є пріор Сент-Альбансу, названого, між іншим, на честь святого Альбана, першого англійського мученика, євангелізатора Британських островів, який народився якраз у Веруламі, вотчині Бекона. Святий Альбан був кельтом і, безперечно, друїдом, утаємниченим, як і святий Бернард».

«Цього замало», сказав Бельбо.

«Почекайте. Цей пріор Сент-Альбансу був настоятелем Сен-Мартен-де-Шан, абатства, в якому розташується Консерваторій Мистецтв та Ремесел!»

Бельбо зареагував: «На Бога!»

«Це ще не все», додав я, «адже Консерваторій був задуманий як знак віддання шани Беконові. 25 брюмера III року Конвент уповноважує свій Комітет Народної Освіти видрукувати повне зібрання творів Бекона. А 18 вандем’єра того ж року той же Конвент голосує за закон, який зобов’язує створити будинок мистецтв та ремесел, як утілення ідеї Дому Соломонового, що про нього говорить Бекон у Новій Атлантиді , і це мало б бути місце, де будуть зібрані усі винаходи людства».

«То й що?» запитав Діоталлеві.

«А те, що у Консерваторії є Маятник», сказав Бельбо. І з реакції Діоталлеві я зрозумів, що Бельбо не втаємничив його у свої рефлексії на тему маятника Фуко.

«Не поспішайте», мовив я. «Маятник було винайдено і встановлено у минулому сторіччі. Поки що знехтуймо його».

«Знехтуймо?» заперечив Бельбо. «А чи вам ніколи не доводилося бачити Ієрогліфічну Монаду Джона Ді, талісман, у якому зосереджена вся мудрість усесвіту? Хіба вона не схожа на маятник?»