Роберт Харріс - Мюнхен

Чемберлен відклав телеграму й ковтнув води.

Перо Леґата швидко бігло по щільному паперу: «ПМ – останні новини з Берліна – розрив переговорів – бурхлива реакція гера Гітлера – «наступного тижня ми будемо у стані війни» .

– Зрозуміло, я продовжу докладати зусилля із пошуку мирного рішення, якщо таке існує, – вів далі прем’єр. – Хоча наразі не бачу, що ще можна зробити. А тим часом, боюся, нам слід готуватися до гіршого.

Ґорт обвів очима своїх колег:

– Прем’єр-міністре, ми уклали проект меморандуму. Він підсумовує наш спільний погляд на військову ситуацію. Дозволите мені зачитати висновок?

Чемберлен кивнув.

– «На нашу думку, ніякий реальний тиск Великобританії і Франції на морі, на землі або в повітрі не зможе перешкодити Німеччині захопити Богемію і завдати нищівної поразки Чехословаччині. Відновлення територіальної цілісності Чехословаччини стане можливим лише в результаті поразки Німеччини внаслідок тривалої боротьби, яка з самого початку стане необмеженою».

Ніхто не взяв слово. Леґат виразно чув рипіння свого пера. Воно раптом здалося неприродно гучним. Тоді Чемберлен сказав:

– Це кошмар, якого я завжди побоювався. Відчуття таке, що минула війна нічому нас не навчила і ми заново переживаємо серпень 1914 року. Одна за одною країни світу втягуватимуться в конфлікт… І заради чого? Ми вже говорили чехам, що якщо переможемо, то їхня держава в нинішньому вигляді існувати не зможе. Три з половиною мільйони судетських німців повинні отримати право на самовизначення. А тому відокремлення Судетів від Німеччини не зможе стати метою союзників у війні. То за віщо будемо ми битися?

– За верховенство права, – припустив Ґорт.

– За верховенство права. Дійсно. І якщо треба, ми будемо битися. Але їй-богу, мені дуже хочеться знайти якийсь інший вихід!

Прем’єр-міністр на мить приклав руку до чола. Старомодний стрілчастий комір привернув увагу до його жилавої шиї. Обличчя Чемберлена було сірим від виснаження. Зусиллям волі він повернувся до звичайного ділового тону:

– Яких практичних заходів необхідно вжити?

Ґорт сказав:

– Згідно з угодою, нам слід негайно скерувати до Франції дві дивізії, щоб продемонструвати нашу солідарність. Позиції вони займуть протягом трьох тижнів, а ще через вісімнадцять днів будуть готові до бою. Проте генерал Ґамелен недвозначно заявив, що до наступного літа Франція щонайбільше здійснюватиме символічні рейди проти Німеччини. Відверто кажучи, я сумніваюся, що вони підуть навіть на це. Вони залишаться за лінією Мажино.

– Вони чекають, доки ми не підтягнемо більші сили, – додав Ньюолл.

– Наші ВПС готові?

Ньюолл сидів з прямою спиною – вузьколиций, кістлявий, з сивими вусиками.

– Мушу сказати, прем’єр-міністре, що це найбільш незручний для нас час. На папері у нас є двадцять шість ескадрилей цивільної оборони, але всього шість із них укомплектовані сучасними літаками. Одна ескадрилья має «спитфайри», решта п’ять – «гаррікейни».

– Вони боєздатні?

– Деякі з них.

– Тобто?

– Боюся, прем’єр-міністре, «гаррікейни» мають технічні проблеми з кулеметами – на висоті понад п’ятнадцяти тисяч футів вони замерзають.

– Повторіть ще раз, – Чемберлен подався вперед, ніби не розчув.

– Ми працюємо над вирішенням, але це потребує часу.

– Ви хочете сказати, маршале авіації, що ми витратили півтора мільярда на переозброєння, переважно на повітряні сили, а коли настає час діяти, наші літаки виявляються небоєздатними?

– Наше планування спиралося на прогноз, що конфлікт з Німеччиною вибухне не раніше 1939 року.

Прем’єр-міністр знову звернувся до начальника Імперського генерального штабу.

– Лорде Ґорт! Чи здатна армія збити з землі більшу частину атакуючих літаків?

– Боюся, ми з головним маршалом ВПС в однаковому становищі, прем’єр-міністре. У нашому розпорядженні лише біля третини гармат з того числа, яке ми вважаємо за необхідне для захисту Лондона, і здебільшого це – застарілі релікти минулої війни. Бракує також прожекторів. Немає далекомірів і засобів зв’язку… Нам теж потрібний ще рік на підготовку.

Здавалося, уже приблизно на половині відповіді Чемберлен припинив слухати. Він знову надів окуляри й узявся перекладати папери. Атмосфера в залі зробилася незатишною.

Леґат продовжував спокійно писати, пригладжуючи незручні факти у викладі канцелярською мовою: «ПМ висловив заклопотаність достатністю засобів протиповітряної оборони» . Проте прихильний до дисципліни його розум давав збій: в уяві Г’ю постійно з’являвся образ його дітей у протигазах.